4 (4)

Єлизавета відтягнула мене трохи далі в коридор. Вона вже не виглядала настільки самовпевненою, як тоді, коли влетіла у номер, але все одно була налаштована дуже рішуче. Я ледь проковтнула бажання прослизнути у жінки під рукою і втекти подалі, але це тільки підтвердить мою провину в її очах.

– Отже, що вам потрібно? – спитала я. – Що за така важлива розмова?

– Що в тебе з моїм чоловіком?

– Ми не переходили на «ти», – сама не знаю, чому я не хотіла говорити з нею м’яко і обачно. Злий тон виходив мимоволі, і слова, що зривались з язика, нагадували гострі шпичаки. – Крім того, я втомилась від порожніх звинувачень. Нам нема про що говорити.

Єлизавета була одною зі мною зросту, і вона абсолютно точно не працювала в хірургії, де іноді тендітній лікарці доводиться тягати власних пацієнтів, бо більше нікому. А ще вона не дивиться щодня смерті в очі. Я нагадала собі про це, розправила плечі і дивилась їй в обличчя, не дозволяючи собі відступити навіть на півкроку.

Ну, нехай спробує щось сказати.

– Я чекаю на відповідь, – процідила жінка.

– А я чекаю, доки ви залишите мене в спокої. Однак, якщо вам так цікаво, то ми з Дмитром колеги, і на цьому все.

– Все? Я застала вас в одному номері!

– Тому що сталась помилка розміщення, і вільного номеру для мене не знайшлось, – я зараз говорила так впевнено, що навіть сама повірила у ці слова, хоча до цього усі «помилки персоналу» здавались абсолютно нереальними, такою собі фантазією, що вдало зіштовхнула нас з Дмитром лобами. – Однак ви повинні розуміти, що дорослі люди протилежної статі, що перебувають в одному приміщенні, не обов’язково мають роман. Запитайте у кого завгодно, і вам розкажуть, що ми з Дмитром витратили цілий вечір, щоб знайти вихід, але нічого краще за розкладачку не знайшлось.

– Ти мала б хоч у коридорі на підлозі лягти, – звинуватила мене Єлизавета, – але не в одному номері з чужим мужиком!

Моїй мамі теж таке заявляли. Там, правда, по ділу, і не настільки абсурдне, та я добре пам’ятала ці сцени зі свого дитинства, коли вона щось белькоче про кохання і намагається виправдатися.

Коханка, яка розбиває родини, не має виправдання. Це, а ще гірке почуття провини на все життя застигли у мене під шкірою. Я почувалась винною вже за те, що існувала, за те, що народилась моя сестра. Жінки, що приходили до матері, кричали на неї і казали, що в ній нема ані краплі порядності, дивились на нас з Вірою і чвиркали крізь зуби: о, ці виростуть такими самими.

Я гордо здійняла підборіддя. Між мною та матір’ю нічого спільного нема.

– Чому? Я не одружена, і Дмитрові довіряю. Я вважаю його порядним чоловіком, що ніколи не стане порушувати особисті кордони іншої жінки. Нащо б мені було спати в коридорі?

– Для того, щоб не спокушати! – Єлизавета ступила ближче, намагаючись виглядати загрозливою. – Ви спали?..

– В різних ліжках, – відрізала я. – Між нами нічого не було, повторюю ще раз. Ми лише колеги, – добре, що ніхто не бачив той поцілунок у зимовому Відні. – Єлизавето, я не бажаю продовжувати цю розмову. Годі.

Я спробувала пройти повз жінку, але вона вчепилась в мою руку, ніби кліщами.

– Чому тоді Діма хоче розлучення?

В її голосі змішувалось звинувачення і… Благання, ніби жінка справді чекала, що я дам їй відповідь, яка вирішить усі проблеми. На мить навіть стало її шкода, але потім я згадала все, що розповідав Дмитро, неохоче, борячись з почуттям провини.

– Тому що у вас розвалюється шлюб, – чесно відказала я, – і це достатня причина, аби хотіти його поскоріше закінчити. Так буває. Мені шкода, Єлизавето, але я не можу нічим допомогти. Вам не варто зі мною говорити.

Вона вчепилась в мій зап’ясток, дряпаючи довгими нігтями шкіру.

– Чоловіки ніколи не йдуть просто так. Діма, він домашній, йому хтось потрібен, хто буде про нього дбати, хто терпітиме його постійні затримки на роботі і цей клятий фанатизм. Він же без своєї справи не втримає і кількох днів. У нас все пішло через одне місце, коли я вирішила бодай трохи приділити часу собі. Але заради сім’ї я готова поступитися власними інтересами. А ти готова? Готувати йому борщі, прибирати вдома, постійно глядіти дитину, доки твій геніальний чоловік займається роботою і розвивається? Думаєш, це так просто?

Єлизавета не була схожа на жінку, яка варитиме борщі і постійно глядітиме додому. Я б повірила їй, якби не мала власну матір-брехуху, що постійно просила у чоловіків, які її оточували, грошей на «доньок». Але діставались потім ці кошти не нам з Вірою, а продавчині з сусіднього кіоску, а мати потім провалювалась у делірій і ходила з блаженною усмішкою.

А ще я пам’ятала, що казав Тарас. Хіба прив’язана до матері дитина говоритиме, що краще б її тато одружився з іншою жінкою?

– Поясни йому, що в нього син, нагадай про це. Якщо Дмитро не хоче втратити Тараса, він повинен зберегти сім’ю, – чи то просила, чи то вимагала Єлизавета. – Невже це так важко?

– Розбирайтесь самі, – я нарешті вивільнила руку і пішла геть.

– Якщо ти від нього не відчепишся, я тебе знищу! – крикнула мені в спину дружина Аверіна.

Я намагалась її не слухати. Але, зачинившись в номері, досі чула останні слова Єлизавети.