4 (3)

Від жорстоких слів Ірини мороз пішов по шкірі. Я подарувала їй максимально вбивчий погляд, на який жінка відповіла тим, що виразно закотила очі.

– Я з тих жінок, що не розбивають сім’ї, – процідила я. – І не руйнують життя дітям. Розлучення – це завжди травматично. Я його причиною не стану. Якщо тобі вже так хочеться уявляти нас з Дмитром, то побажай йому вдало і швидко розійтися з дружиною. Коли це станеться – тоді й фантазуй.

Колега гмикнула.

– Ти наївна, – зронила вона байдуже. – Наївна і занадто добра, Еммо. А за своє треба боротися і вигризати у суперників, аби не втратити зовсім.

– Ти правильно сказала, – погодилась я, – за своє. А не за чужого чоловіка, якого мені чомусь всі почали приписувати.

– Бо ми бачимо, як ви дивитеся одне на одного.

– раджу більше звертати уваги на самих себе, аніж на сторонніх.

– Ось цим ти себе і видаєш, – сказала Ірина з виглядом експертки. – Він тобі максимально небайдужий. І скільки б ти не повторювала, що це не так, тебе зачіпає, коли про нього питають, говорять, коли він поруч зі своєю майже колишньою дружиною. Саме тому про вас говорять. І говоритимуть. Ти людям очі не зав’яжеш і рот не заткнеш.

А шкода.

– Та й взагалі, що тут такого…

Я прискорила крок, намагаючись позбутися Іри. Пліткарі – це зброя масового ураження, і захиститися від неї неможливо, треба тільки відрощувати панцир.

На щастя, Ірина зрозуміла, що пора б залишити в спокої цю тему, і переключилась на інше.

– Погано, що ніхто з наших анестезіологинь не схотів їхати, – зітхала вона. – Ну от, наприклад, Златка. Їй би не завадило трохи розвіятися.

– Ага, а син вдома сам про себе подбає, п’ять років – саме час ставати самостійним, так? – гмикнула я. – Злата ще довго не їздитиме по командировках.

– Дитину можна на когось лишити.

– Якщо є на кого. Вона ж незаміжня.

– Зате є батьки! Ну от ти б що, не лишила дитину на бабусю чи дідуся?

– На бабусю? На мою матір? В жодному разі, – відрізала я. – Та цю жінку на гарматний постріл до жодної дитини підпускати не можна. Я б може сестрі довірила, якби мала дітей. Але не всім так щастить, як мені, то я маю Віруньку. У Злати ані сестер, ані братів. Що там з батьками, не знаю, але якщо вони й нормальні, то можуть бути вже старенькими.

– А Ритку Андрійович терпіти не може, він ніколи їй грант на це не підпише, – зітхнула Іра. – О. Дивіться які люди! Дмитре Максимовичу, ви там живий? Тайфун Єлизавета вас не зніс?

Аверін уже встиг надягнути на обличчя маску байдужості, тому на питання Ірини навіть не сіпнувся. Таким зосередженим він бував на складних операціях, і вибити Дмитра з колії не вдавалось навіть найскладнішим медичним випадкам. Звісно, плітки колег не страшніші за раптову зупинку серця, ігнорувати їх простіше.

– Думаю, це було не настільки небезпечне метеорологічне явище, – відказав він зі спокійною усмішкою на вустах, сідаючи за наш столик. – Ірино, в тебе ж сьогодні виступ? Ти вносила ті зміни в презентацію, які ми обговорювали?

Усю Ірину бадьорість і бажання обсмоктати чужі кісточки як рукою зняло, вона знов згадала про справу. Дмитро так прицільно засипав жінку питаннями, що вона навіть муркнути про особисте більше не могла.

Я швидко поснідала і підвелась, наостанок подарувавши Дмитру вдячний погляд. Думала, він навіть не помітить, але Аверін відповів швидкою теплою усмішкою, від якої у мене аж серце заспівало. Довелось постаратися, аби притлумити свою реакцію, не засяяти, мов новорічна зірка. Не будь дурною, Еммо, це підтримка колеги, не більше.

А вчорашній поцілунок…

Ні, про нього краще просто не згадувати. У Дмитра зараз складний період, він намагається розібратися з дружиною, і у всякому разі, не до романтики.

Можливо, я справді ідіотка, що впускає свій шанс, проте бодай не остання паскуда.

Я зиркнула на годинник. Сьогодні у мене нема виступу, можна просто розслабитися та послухати інших, але перевдягнутися однаково потрібно. Дмитро точно не залишив би Єлизавету наодинці в нашому номері.

Та, попри те, що я була права, вберегтися від дружини Аверіна не вдалося. Вона чекала мене вже за поворотом, взяла під лікоть, так міцно, що вирватися не було шансів, і сказала:

– Нам потрібно поговорити. Як жінка з жінкою.