4 (1)

Емма

Думки про поцілунок не полишали мене навіть вночі. Здавалося б, потрібно закрити очі і просто провалитися у сон, не згадувати ні про що – особливо цю мить забороненої насолоди, – але я поверталась до неї раз за разом, доки крутилась сама у великому ліжку, намагаючись знайти зручніше положення. Зрештою, я міцно обійняла ковдру і все-таки провалилась у пітьму, але лише для того, щоб крізь сон відчувати теплі руки Дмитра на своєму тілі і його палкі вуста.

Звісно, це не могло відбуватись насправді. Він навіть жодного разу не підвівся зі своєї розкладачки. Дмитро – не така людина, він би не став порушувати особисті кордони, не дозволив би собі нічого зайвого, бо надто порядний. Але зараз мені хотілося від нього зовсім не порядності. Точно не її.

Якби ми познайомились раніше…

З палкого сну мене вирвав стук в двері. Потім – тихе клацання, і я сіла на ліжку саме вчасно, щоб побачити, що двері до номеру відчиняються.

Та що ж це за готель такий, спочатку поселили разом, а потім до нас спозаранку ввалюється невідомо хто!

– Митюш, це я, я подумала, що тобі буде без мене сумно, і все-таки приїхала! – бадьорий жіночий голос розлився по всьому номеру. – Як ти… тут.

Радість з чужого щебетання зникла зовсім. На порозі спальні стояла яскрава рудоволоса жінка в короткій зимовій сукні, в високих замшевих чоботях, і вражено роздивлялась мене на ліжку і Дмитра у розкладному кріслі на протилежному кінці кімнати. В її погляді поступово розливався гнів, і було зрозуміло, ще мить і він виплеснеться просто на нас.

Дмитро сів у кріслі і нервово розтріпав власне волосся.

– Лізо? – похмуро зронив він. – Що ти тут забула?

Його дружина струснула фарбованою шевелюрою і хижо примружила карі очі. Вигляд у неї був, мов у розгніваної фурії, що зараз накинеться на того, хто посмів зіпсувати її ідеальний план.

– Я приїхала до свого чоловіка, – процідила вона, – з яким мала їхати у відрядження, аж доки він не вирішив, що впорається тут і без мене. А бачу, що він уже тут розважається, як тільки може. Ти, курко, – Єлизавета тицьнула в мене пальцем, – в курсі, що він одружений?!

Слава богу, сьогодні ми спали окремо! Уявлення не маю, що б вона влаштувала, якби побачила нас в одному ліжку. Довести, що нічого не сталось, було б неможливо.

Проте сталось же. Ми цілувалися. Так, всього один раз, не дозволили собі нічого більшого, і зараз я щиро цьому раділа, дарма, що вночі мене переслідували зовсім інші думки. А тепер тут його дружина.

– Гхм, – я загорнулась в ковдру, – Єлизавето, ми з Дмитром колеги, і через вашу відсутність мене поселили в спільному з ним номері, проте, я вас запевняю…

– Заткнися, – обірвала мене Єлизавета. – В курсі, я питаю, що одружений? Знаєш, що в нього дитина є? Хочеш нашого сина напівсиротою зробити? Бо я не дозволю лайняному зраднику навіть на кілометр наблизитися до Тараса!

– Вона в курсі, що ми одружені, і в курсі, що ми розлучаємось, – Дмитро, доки я дивилась на Єлизавету, вже встиг натягнути джинси, а зараз защібав сорочку.

Погляд мимоволі зачепився за його довгі тонкі пальці, що ковзали ґудзиками. Я відчула, як починають палати щоки. Це треба припинити, негайно. Не можна відверто роздивлятися чоловіка при його обуреній дружині, це щонайменше непристойно.

– Якого біса ти тут, Єлизавето? – сухо спитав він. – Здається, ми минулого разу достатньо чітко все обговорили. Твої фінансові забаганки потопили наш шлюб остаточно, і я не бачу жодного приводу його рятувати.

– Ну звісно, – усміхнулась вона уїдливо. – Тому ти втік аж до Австрії, аби зрадити мені і приховати це від суду, так? А під час нашого розлучення будеш увесь такий білий та пухнастий? Ще й, либонь, розказуватимеш, що спав в одному номері з цією куркою з модельною зовнішністю, але навіть пальцем її не торкнувся…

Я пропустила сумнівний комплімент повз вуха, швидко вдягаючись. Єдине, чого я зараз хотіла – втекти від Єлизавети куди подалі, не мати жодного стосунку до того, що вона говоритиме чи робитиме. Забратися геть.

Це найкраще, що, власне, прийшло мені в голову. Втекти. Чимдалі. Чимскоріше.

– Тобі, Дім, доведеться постаратись, – продовжила Єлизавета, – щоб вимолити у мене пробачення. А якщо матимеш намір розлучатися, то всі знатимуть, через що насправді це відбулось. Не через мене, через твої зради!

Господи…

Правду казали, цій жінці гріх не зрадити. Вона ж мерзенна. А Дмитро чомусь усміхнувся, майже переможно. Ніби про щось здогадався.

– А, так ось в чому справа, – скривився він. – От як воно вийшло, що я тут ледве це кляте розкладне крісло знайшов. Ти постаралась?

– Що?

– Ну, ти ж дуже шукаєш аргументи, які зможуть переважити під час розлучення твої кредити, – Аверін схрестив руки на грудях. – Цікаво, як давно ти в Австрії і де ще встигла наробити лиха? Як думаєш, суд зробить запит у прикордонну службу?

Я зблідла. Ні, ця випадковість точно не може бути справою рук Єлизавети. Чи вона просто скористалась можливістю? Невже все настільки погано?

Я більше не була готова це слухати. Просто схопила свою сумку, радіючи, що вдягалась швидко, «поки сірник догорає», і вискочила з номеру.