3 (1)

Дмитро

Ковдра, яку ми намостили посеред ліжка, намагаючись створити перешкоду, зібгалась, зсунулась донизу. Прокинувшись, я міг милуватися Еммою, скільки душа забажає, але почувався так, ніби підглядаю у щілину за дівчиною, яка заборонила мені це робити.

Дурня якась. Ми лише колеги, і я не повинен так дивитись на цю жінку.

Емма була чудовою. Я добре пам’ятав наше перше знайомство. Її сестра стала моєю пацієнткою – цікавий медичний випадок і якась особиста драма, в яку я намагався не вникати. Коли Емма приїхала і змогла бути поруч з Вірою, вона поводилась не так, як решта родичів. Професійна, стримана, хоч погляд її темнішав щоразу, коли у Віри було погіршення.

Я дуже зрадів, коли дізнався, що Емма працюватиме в нашій лікарні. Мені здавалось – і не дарма, – що вона буде чудовою спеціалісткою. Прийшовши додому, я майже відкрив рот, щоб захоплено розповісти дружині про зміни в лікарні, але вчасно стримався.

Ліза терпіти не могла мою роботу, вважала, що довкола забагато жінок, ревнувала до пацієнток. Новина про молоду дівчину, професійними якостями якої я чомусь захоплююсь, довела б Єлизавету просто до сказу.

Зайвий раз дратувати дружину означало остаточно зруйнувати сім’ю. Звісно, я цього не хотів. Я не ідеальний чоловік, часто пропадаю на роботі…

Нащо її хвилювати?

З тих пір минуло досить багато років, а ще сварок, істерик, скандалів і… проблем, аби я усвідомив, що ані розповідь, ані мовчанка нічого б не змінила.

Розлучення – єдиний вихід.

Я не дозволю втягувати в це все сина і отруювати життя йому. Останні Лізині витівки перейшли межу достатньо, аби я не міг думати, що ця сім’я тримається заради дитини.

…Емма ворухнулась. Я змусив себе відкинути геть кляті спогади і перевернувся на спину. Аби не змушувати її ніяковіти своїм поглядом. Встиг вловити тільки, як тріпочуть дівочі вії, а на її вустах загорається ледь помітна усмішка. Потім, напевне, жінка звично зашаріється.

Не варто за цим спостерігати. Дивися, Дмитре, в стелю.

– Доброго ранку, – прошепотіла Емма. – Давно не спиш?

– Не дуже, прокинувся кілька хвилин тому. Вийду, не буду змушувати тебе ніяковіти.

Емма гмикнула.

– Ми лікарі, – нагадала вона, – і сто років знайомі.

– Так, – кивнув я. – Але все одно.

Напевне, з будь-якою іншою жінкою я почувався б спокійніше. Поруч з Еммою було… Дивно. Вона надто приваблива, надто чіпляє самою лише своєю присутністю.

Душ довелось приймати крижаний. Холод трохи освіжив думки, і я згадав нарешті про програму доповіді. Сьогодні виступати… Дідько, я думав, що вночі підготуюсь, відновлю в пам’яті все, що мав розповідати.

Емма, повернувшись з ванної вже повністю одягненою, застала мене з документами в руках. Вона і сама стрімко спохмурніла.

– Не уявляю, як виступатиму, – видихнула жінка. – Я дізналась про все в останній момент, там не доповідь, а якась халепа. З мене, напевне, просто сміятимуться.

– Ну що ти, – спробував заспокоїти її я. – Еммо, ти добре володієш матеріалом. І достатньо красномовна, аби доповнити якісь формулювання з голови, якщо на те стане потреба.

– Ага, якщо я знов не почну задихатися, – вона нервово осміхнулась, – і руки не тремтітимуть.

– У тебе таке буває? Ти завжди здаєшся впевненою.

– З пацієнтами, Дім. Але ж не під час публічних виступів. Я постійно відчуваю, ніби роблю щось не те, – зізналась Емма. – Це ти у нас оратор.

– Просто у мене був вибір: або прокачати ораторський скіл, або погоджуватись з тим, що там колеги намагаються призначити пацієнтам. Рятувати людей я хотів більше, аніж сховатись за операційним столом і мовчати, – пожартував я. – Довелось старатися і пізнавати новий розмовний жанр.

– І як тобі це вдалося?

– Практика тут вирішальна, але з найпростішого… Ти пробувала колись дихати по квадрату?

Емма заперечно хитнула головою.

– Навчиш?

– Звісно, – я сів на краєчок ліжка, потягнув її за руку, аби вона влаштувалась поруч, і почав пояснювати. Емма повторила кілька разів, і з очей зникла паніка.

– Дякую, – прошепотіла жінка. – А можна тебе попросити залишити мене наодинці на півгодини? Я б усе повторила… Не можу, коли хтось бачить мої репетиції, мені аж щось робиться.

– Звісно. Тренуйся, – кивнув я. – Все буде добре, Еммо, я впевнений, ти все зможеш. Піду замовлю сніданок, тобі в номер?

Більше заважати дівчині я не став, дочекався, доки вона тихо угукне під ніс і вийшов з номеру. Спустився у невелику їдальню на першому поверсі і майже одразу зіткнувся з Василем. Тільки цього не вистачало.

– Виглядаєш не надто пом’ятим. А як же палка нічка з колегою? Вона красуня, – підморгнув товариш.

– Ще слово про Емму в такому томі, і я нагадаю, чому кажуть, що у хірургів важка рука.

– Ой, які погрози, – Василь закотив очі. – Сідай зі мною, поговоримо хоч… Та не про твою Емму. Що там кредити? – він зачепив ще гіршу тему. – Вдалось розібратися?