2 (3)

У мене всередині все похололо.

– Перепрошую, – я перескочила на німецьку, сподіваючись, що австрієць мене зрозуміє, – ви не помилилися, подружній номер на двох?

– Так, – підхопив він, – все правильно. Дмитро Аверін з супутницею, спільний номер.

Я повернулась до Дмитра.

– Він каже, що все правильно, – промурмотіла українською. – Ти знав?

– Назар Андрійович казав про «особливі умови», але я був переконаний, що все замінили одразу після того, як ми поміняли Єлизавету на тебе в заявці, – Дмитро трохи зніяковів. – Можливо, я зможу з кимось помінятися? З кимось з жінок? Аби ви могли лежати в одному ліжку, а я… Ну, десь. Або ти з кимось з чоловіків, і отримаєш окремий номер?

– Зараз спробую так домовитися… – я знову звернулась до юнака, перейшовши на німецьку. – Зімане…

Хлопець заусміхався. Здається, його порадувало, що я читаю Simon у нього на бейджі на німецький, а не на англійський манер, не обізвала Саймоном.

– Сталась прикра помилка, – швидко продовжила я. – Справа в тому, що ми з моїм колегою – не подружня пара. Він мав приїхати з дружиною, проте виявилось, що вона не може бути присутньою. Ми могли б замінити номери на роздільні?

– Я зараз перегляну в системі, – Зіман хвилин п’ять щось наклацував у себе на клавіатурі, позирав в екран, а потім заперечно похитав головою. – Мені шкода, проте жодного вільного номеру нема. Ми можемо виділити вам розкладне крісло, якщо бажаєте.

Важко зітхнувши, я переклала для Дмитра все, що дізналася. Він озирнувся на колег, більшість з яких уже встигли розійтися по готелю.

– Гаразд, нехай буде крісло, – здався він. – Але, можливо, ми все-таки зможемо з кимось домовитися. Думаю, люди мають погодитися.

…Дмитро помилявся. За годину, яку я провела за вмовлянням нечисельних жінок, що поїхали з нами, а Аверін – за спробою знайти когось з колег, хто не проти виправити помилку, виявилось, що інші номери або парні, або мають особливі умови, або ще щось в тому ж дусі.

– Це звучить як змова, – повернувшись ні з чим від свого друга, заявив Дмитро. – Мені троє заявили не морочити людям голову і не крутити носом від гарної жінки, – він всміхнувся. – Ніби не розуміють, що ти можеш не хотіти спільного проживання.

Тільки те, що я й так була аж макова від біганини по поверхах, врятувало мене від того, щоб зашарітися. Я втомлено похитала головою.

– Отже, буде розкладне крісло, – тихо промовила я. – Зрештою, ми ж в ординаторській на сусідніх диванах спали.

– Після операції я б і стоячи біля стіни заснув, якщо чесно, – зізнався Аверін і сів на краєчок ліжка. Провів долонею по покривалу, зітхнув. – Пробач, не хотів псувати тобі поїздку.

– Вона не зіпсована, – випалила я. – Тобто… Ну… Я розумію, тобі незручно, ти одружений. Мені ж це нічим не загрожує.

– Ти приваблива жінка.

– Так, але нікому мене ревнувати.

Я мало не ляпнула, що була б не проти, аби такий, як Аверін, загравав до мене та навіть чіплявся. Натомість сказала:

– Ти порядний, я ж знаю. Тому за свою дівочу честь не боюся.

Дмитро подарував мені довгий теплий погляд, тоді відвів очі.

– Я б хотів зараз уже мати розлучення, – зрештою промовив він, – та могти офіційно до тебе залицятися.

– О.

– Пробач. Я розумію, що це недоречно, – зітхнув він. – І що це точно не те, що ти хотіла б почути, Еммо.

– Ні, я… – коли ми вже говорили правду, я не стрималась і випалила: – Ти гарний чоловік, я не можу уявити собі жінку, яка б не хотіла бути з таким, як ти. І син в тебе чудовий. Просто я не з тих, що руйнуватиме чужі сім’ї.

– Я тебе розумію і це поважаю. Хоча, власне кажучи, там вже нема чого руйнувати, – Дмитро важко зітхнув. – Гаразд, проїхали. Думаю, треба повечеряти, а тоді зайнятися цим кріслом. Спати хочеться – страшне, клята дорога.

Ми справді втомилися, тож мовчки спустилися до  ресторану на першому поверсі готельного комплексу. Їжа виявилась не надто смачною, або, може, через хвилювання не було апетиту. Дмитро пішов нагору першим, я затрималась ще на п’ятнадцять хвилин, просто витріщалась в тарілку.

– Не розумію, чому ти засмучуєшся, Еммо, – гмикнула Ірина, одна з колег, проходячи повз мене. – Аверін такий красунчик… Я б не проти з ним розважитися. Курортний роман.

– Він одружений, – нагадала я похмуро, – і взагалі, це наша особиста справа.

– А, ну, – вона всміхнулась. – Шукай тоді іншого. Такі ж шикарні чоловіки на деревах ростуть.

Мені довелось докласти неймовірних зусиль, аби не кинути в неї тарілкою, ніби мала дитина. Але, звісно, я стрималась, просто побігла нагору, до нашого номеру, сподіваючись просто лягти і провалитися у сон.

Однак і там чекали сюрпризи. Дмитро ще з порогу зустрів мене новиною:

– Крісло зламане. І це було єдине розкладне крісло на увесь готель.