Та щоб вас!

Грета, та що відьма

Відьма все ніяк не могла доварити зілля. І рецепт в неї був, і інгредієнти були. А ось спокою — не було.

— Грето! Грето! Продай зілля від сверблячки! — хтось волав під вікнами відьминої хатини так, що сверблячку йому хотілося хіба що посилити, та ще й проносним зверху присипати!

Відьма зітхнула, відставила казанок з вогню, і пішла до полиць із готовими зіллями. Треба продати, бо ж не заспокоїться, горластий.

— Грето! Ти не вдома, чи шо? — продовжував надриватись невдячний.

 А чого невдячний? Бо ж зілля від сверблячки йому відьма звичайне, чистісіньке взяла, без жодного проносного ефекту. А він не цінує, тьху! 

— Розкричався, ненормальний, — пробурмотіла відьма, йдучи до дверей, а потім гаркнула голосніше, — Йду я! Чого ти тут репетуєш, ніби тебе жаби покусали?!

Відьма відкрила двері і з суворим виглядом втупилась у чергового прибулого за зіллям. Сьогодні він був вже п'ятнадцятий. 

— Так цей, свербить же ж, — винувато почухав потилицю її пристаркуватий сусід.

— Свербить в нього. На, втирай де тобі там свербить. І більше мені тут не галасуй під вікнами! Якщо не відповідаю, значить зайнята я. Зайнята!!! — Грета гаркнула наостанок на свого відвідувача та гепнула дверима, аж казанок на столі підскочив.

Відьма йшла назад до свого місця, і бурмотіла під носа:

— Дістали! Їй - богу, дістали! В печінках сидять! Другий день не можу це кляте зілля доварити.... "Грето, дай те", "Грето, дай се" — гротескно передражнила відьма, вочевидь, своїх попередніх відвідувачів.

Сіла за стіл, і почала думати.

Вони ж її відволікають, бо знають де вона, ото ходють і смикають кожні пів години. А як не знатимуть?

Прийдуть сюди, а вона буде деінде. Ха!

А ось вам, яка Грета хитра! Не на ту напали!

Я собі знайду цей чортів спокій, аби це чортове зілля доварити!

А ви тут самі, як хочете!

◇◇◇

Грета, та що відьма, зібрала казанок, інгредієнти, усі необхідні інструменти та й рушила в ліс.

Є там в неї одна галявинка, про неї точно-точно ніхто не знає!

Ніхто її там не знайде, і нарешті буде нещасний відьмі спокій!

Йшла відьма крадькома, озираючись аби ніхто її не побачив. Он вже, хтось чалапає стежкою до її хати. Знову будуть грюкати, стукати, та волати на всю околицю. Срачки, сверблячки, болячки в них...

Ні дня спокою немає!

Але тепер ви вже відьму не дістанете! Ха-ха!

Відьма злорадно всміхнулась, та тицьнула дулю в напрямку відвідувачів.

І нічого, що вони її не бачили, і так відчують, коли кілька годин простоять під зачиненими дверима, а потім підуть ні з чим.

А нічого відьму доводити!

Прийшовши на галявину, Грета розклала все необхідне, розпалила вогонь, та продовжила готувати своє зілля.

— Ну все, нарешті я його зроблю! Тепер мені вже точно ніхто не завадить!

І якби відьма згадала, що казала їй баба все дитинство, про прикушеного язика, то просто мовчки б варила своє зілля і лиха б не знала.

І ось, коли відьма вже була готова додавати нові інгредієнти, вивалився з кущів черговий її сусід, з радісними воплями :

— Знайшов! Щастя то яке! А я там стукаю, стукаю, а тебе нема, а ти ось де!

Грета, схоже, накришила в казанок трохи власних зубів, хоч це і було не за рецептом. 

— З-с-с-найшов, — просичала вона, а сусід схоже докумекав, що відьма не надто бажала аби її шукали. — ЩО ТРЕБА?! 

Відьма гаркнула так, що з галявини розлетілись усі птахи, а сусід гепнувся на дупу там, де стояв. 

— Т-т-та в-вже н-нічого, — затинаючись, і відповзаючи подалі від розлюченої відьми пробурмотів мужик, — Я в-вже все. Цейво, вилікувала ти мене Грето, дякую! 

Він з усією шанобливістю вклонився, наскільки це було можливо зробити сидячі. Грета подивилась на нього з підозрою. 

— Від чого це вилікувала?

А мужик зашарівся, тай почав по сторонам посилено дивитись. Але від відьминого погляду годі було втекти.

— Так цей, — мужик опустився до шепоту, — закреп в мене був. Три дні мучив, зараза. Але вже нема, нема вже, дякую! — сусід - веселі штанці, підскочив на ноги та позадкував до кущів.

Грета стояла вперши руки в боки і дивилась на цей тактичний відступ, з розчуленням та гордістю. Бачте, яка — не все вам зілля!

Силу цілющого відьминого крику ще ніхто не відміняв!

Мужик сховався за кущами, як раптом висунув саму лише голову, тай промовив:

— Там цей, Грето, інші теж за мною пішли тебе шукати. Цей, щоб ти знала, ага, — кивнув, і зник знову.

Грета страждальницьки зітхнула та почала збирати знову свої клунки. 

Чортяки безрогі! Всюди знайдуть, хоч йди та в печері живи!

Відьма раптово завмерла... 

— А й точно! Печера! Туди ж ніхто не потикається, бо духа драконового бояться, дурні. Краще б мене боялися! Жодного духа там немає — свистить і гупає від протягу та відлуння, а вони до неї підходити бояться... Але зараз мені це тільки на руку!

Відьма схопила усе своє добро, та зі спритністю гірської кози поскакала до самої печери.

Ось там врешті вона і влаштувалась — майже із комфортом, в тиші, спокою, і без жодних нав'язливих відвідувачів.

Сиділа відьма над своїм зіллям усю ніч, а на ранок — нарешті воно було готове. Та ще й яке! З поліпшеною формулою!

Мабуть крихта від зубів так подіяла.

В гарному настрої Грета почала розливати зілля по флаконам, і ось коли залишився останній, вона здригнулась від гучного:

— ГРЕТО! — І впустила флакон на підлогу. Добре, хоч він був зачарований, бо вже б розбився до демонів.