РОЗДІЛ 10

Десантування з вертольота по канатах тільки в кіно красиве. Насправді — страшно до чортиків. Канати метляються, машину хилитає. Та не це головне. Головне щоб пілот вгадав відстань до землі. Але вони теж тренуються. І сьогодні не пощастило. Три метри висоти в цифрах мало. А от стрибати — багато. Двоє зламали ноги, п'ять — вивихи, більше десятка забились. Коли приземлився, думав встряв по пояс в землю. Ковиляю і боюсь на ноги подивитись. Травмовані кричать. Біля них метушаться санінструктори. Інші вперед. Вперед, сука ! Примкнути багнети ! Коли ! Kill ! Kill !

Сьогодні гримуча змія вкусила рядового Кемпбела. Як цей придурок вшелепався, не розумію. Вона ж тріщить — за милю чуть. Нам з Семі прийшлось тягти цього бовдура в санчастину. Він стогнав, наче ногу відірвало .

— Треба менше жерти, Гаррі. В мене грижа вилізе.

— Заткнись, Сем. Я здихаю. Ноги віднімаються. А-а ! Що за мурня ?! Ден, забери її !

— Лежи мовчки. Так капрал наказав. Щоб сироватку правильно підібрали.

На ручці нош теліпалась зв'язана в кільце змія. Довелось застрелити. Всю дорогу Гаррі верещав, особливо, як гримучка сповзла на лице.

Знову "зачищаємо" село. Рухаємось групою, в кожного сектор. Хоч на М4 лазерні насадки й холості патрони, а в нас жилети з різнобарвними лампочками, серце вилітає. Перевіряємо будинок за будинком. Попереду сапери. Тут треба дивитись й під ноги і навкруги. Дверей не вибиваєм — раптом міна ? Бах ! Сапер запищав, засвітився червоним маяком.

— Тримаємо периметр !

Тріскотня, гвалт, радист викликає підмогу. Гасять з усіх сторін. Відходимо. Тягнемо "поранених". І "мертвих". Їм найкраще. Лежи собі, відпочивай, чіпляйся та вгрузай в пісок. Піт заливає очі, затікає під окуляри. "Засвітився" кулеметник з моєї fire — team. Код "300".

— Сем ! Тягни!

Підхоплюю кулемет. Он де вони, паскуди, обходять з боків. Ствол вихаркує низки вогню. Залягаємо. Підходять "Бредлі". Хлопці вискакують, біжать до нас. З — за пагорба виповзли два танки. Село в кільці. Зачистка.

Тіло пече. Потужні струмені води збивають піт, бруд, пил. Шия й лице бронзові. І руки по кисті. Виглядає моторошно.

— Ден ! Тебе шо засмоктало ?

— Виходжу.

Хлопці заквецяні, як чорти. Регіт, жарти.

— Скільки сьогодні "засвітив", Ден ?

— Полк, не менше.

— Ти кулемет, як підхопив, я прямо злякався —  Рембо вирвався на волю

— Ага тобі добре — одкинувся, а ви тягніть такого кабана. В Сема мало очі не вилізли.

— Справді, або жери меньше або в гальюн ходи перед боєм.

Скупався, наче кілограм п'ять скинув. Хоча зараз нагадую хорта. Де й ділось друге підборіддя, пузо — пузир, драглисті руки. Наганявшись цілий день не падаю трупаком — руки, ноги наливаються втомою. Але втомою приємною, наче після гарного тренування. Змінилася мова, звички. Морські словечка нав'язли на язиці. От тільки тату не роблю. Наші обмалювалися, проте я вирішив — після першого деплоймента.

Дні летять, як скажені. Ковтаємо пилюку, стріляємо, стріляємо, стріляємо. Кожен кут потішного селища политий потом, гримучники стали домашніми тваринами. Скорпіони, павуки та інше гаддя могло залізти прямо в сухпай, але їх викидали пальцями й спокійно перекушували.

Я навчився брати гадюку голими руками. Семі за черевика схопив ядозуб. Він тільки буркнув матюк й підгилив бідаку. А раніше в казармі боявся павутиння зібрать. Корпус нас зламав, розібрав на частинки. Потім склав. Так, як треба. Півроку тому життя здавалося суцільним ланцюгом подій. Зараз жили від підйому до відбою. І це нормально.

Покриваючись льодом в нічному "секреті", бажав тільки гарячої їжі й заритись в теплу ковдру. Маючи нари і окрему тумбочку почувався повністю вдоволеним. Всього за шість місяців отримав те, що більшість людей не знаходить до скону —  гармонію. Зникни я і fire team стане неповноцінною, а там відділення, взвод й так далі. Гармонія —  бути там, де без тебе не обійдуться. Тому марінес — це назавжди. Ми завжди потрібні.

З навчань в пустелі Мохаве повернулись раптово. Просто тривога зранку, завантажились в автобуси й додому. Кемп — Пендлтон став рідним. Я хотів лишитись в Першій дивізії. Теоретично, п'ятеро найкращих випускників можуть вибрати місце служби. За рейтингом другий. Але, як воно там буде побачимо. Знову підготовка до Graduation Day. Маємо виглядати ідеально. Сержанти лютували, проте все пройшло гладенько. Троє перших отримали звання позачергово. І ось я, ленс капрал, Ден Раш, стою в канцелярії Першої дивізії. Худий капітан перегортає якісь папери. Дивлюсь перед собою.

— Ваше призначення — Перший полк, третій батальйон. З паперами звернетесь в штаб полку.

— Сер, дозвольте звернутися.

— Звертайтесь.

— Хочу подати рапорт на отримання громадянства. Як це можна зробити ?

— Зачекай.

Капітан зателефонував, далі кудись вийшов. Чекав хвилин двадцять. Офіцер повернувся з грубенькою папкою.

— Треба заповнити папери. Допомогти ?

— Так, сер.

Ще з півгодини заповнював різні форми, бланки, звернення. Офіцер диктував, тицяв пальцем, пояснював незрозумілі місця. Нарешті останній папір підписаний. Капітан акуратно зібрав документи.