РОЗДІЛ 1

Текст книги в авторській редакції.

...— Еду к бабушке. Встречусь с Олей по дороге. Раньше вечера не жди.

— Може, з тобою ?

— Сама справлюсь.

— Може, все-таки допомо...

— Там мне не нужен. Оля поможет что надо. Все, ушла.

Глухо бахнули двері, скрип замка. Тиша. Мертвецька тиша. Хочеться вити. Притулився на краєчку розкладеної канапи. Стіни давлять, зсуваються, лишаючи вузеньку доріжку до дверей. Вийшов на кухню, ковтнув теплої води, що відгонить ліками.

Ще одна ніч без слів. Та й день. Кілька фраз крізь зуби. Ото й усе. Щасливе сімейне життя. Одружений два місяці, а відчуття — два десятиліття. Що ж сталося ? Де прогавив ? Божевілля. Голова дудніла, наливалась тяжкістю.

Ні дня, ні ночі. Лягаєш спати — презирливий погляд. Встав — спиною повернеться, сплю, мовляв, не зачіпай. Прийшов з роботи — теща:" Сколько еще будешь на стажировке? Может, тебе вообще денег не заплатят? Только ходишь зря. Спрашивал директора или нет ?". Жінка повертається з університету, зараз до телевізора — сидить, перемикає канали. І мовчить.

Наче то він, через два тижні після весілля майнув з подругою до Криму — літо було тяжке. Батьки в нитку витяглись — оплатили весілля, автомобілі, оренду кафе. Що далі ? Невже це все життя ? Як жити ? Хіба так повинно бути ? Думки спалахували в мозку, приносили фізичний біль. Калейдоскоп фраз закрутився, замакітрив свідомість, в очах почорніло.

... — Мне стыдно говорить подругам что ты из села. Скажу, из Черкасс.

... — Прекрати разговаривать по — украински — позоришь.

... — Когда придет крестная, разговаривай только по — русски.

... — Мне стыдно, что живем с мамой, скажу — снимаем квартиру.

... — Ты одеваешься слишком вызывающе — так мужчины в Киеве не ходят.

... — неправильная прическа. Твои родители должны купить машину — моя мама обеспечила жильем.

Давлюча грудка нудоти застрягла в горлянці, пекучим щемом обхопила груди. Судомно ковтнув очищеної води. А вчора ввечері... Насилу приліз з роботи, голова гуділа, перед очима стрибала зграйка різнобарвних кілець. Вона ще не приїхала з університету. Тільки помив руки, переодягнувся, теща на поріг:

— Чем сегодня занимался ?

— Рекламою в основному...

— Рекламою. Ты только подумай ! Как важно звучит !

Мовчки відвернувся, попрямував на кухню.

— Чего отворачиваешься !? Брось это сельское хамство !

— Хочу пообідати.

— Где ты взялся на нашу голову ! Какие мужчины ухаживали. Один так вообще из Нью — Йорка к знакомым приехал и сразу влюбился. Нет, появился, где-то из глуши. Доча могла жить в Америке, так нет, нашла здесь нищего !

— Силою не тягнув.

— Лучше б сидел в своем мухосранске, чего в Киев понесло !

Думає, квартира їхня потрібна ?! Та гори вона вогнем !

Наглу тишу розпанахав телефон. Аж підскочив. Тато. Спазм стиснув горло, злегка затремтіли руки. До болю знайомий, рідний голос:

— Що там ? Як ти ?

— Та як. Так само.

— Де Алла ?

— Поїхала до баби. З подружкою.

— А ти ?

— Дома сиджу.

— Чому з нею не поїхав ?

—  Не захотіла. Сказала, що сама справиться.

— А як взагалі обстановка ?

— Така сама.

Мовчання. Чутно, як батько глибоко дихає. Сам мовчу. Не знаю, що сказати. Голос тремтить, на очі навертаються сльози.

— Все тоді. Давай, кріпись там. А, підожди, ось ще мама

— Добрий день, синок. Ти як там ?

— Як було. Кажуть, "ніщій", бо грошей приношу мало. Говорять, потрібно машину в кредит брати.

— Ось зараз ! Ніяких кредитів, чуєш мене ?! Покрутяться та на тому й сядуть ! Ти хоч їв щось ?

— Та їв я. Добре, мамо, все.

Тремтячим пальцем натиснув кнопку. Дивився поки не погас екран. Горлянку, ніби хтось затис цупкими пальцями. В очах потемніло — дружина, теща, образи, гамірне місто, нова робота — сплелись в єдиний потворний клубок. Швиденько схопив телофон.

— Алло, Денис, що ?

— Тату, я поїду звідси. Не можу більше. Піду в армію, стану вчителем у найглухішому селі !

Тихо. Тільки віддих батька в динаміку.

— То знаєш що — збирай речі, не забудь тільки документи, паспорт і їдь додому. Досить над собою знущатись. Кидай все, швидко збирайся, і додому.

Гудки. Кінець. Якусь мить, тупився перед собою. Весілля, університет, аспірантура, весільна подорож — чортячий калейдоскоп образів, думок, уривків слів. Ось витертий рюкзак, вірний друг у всіх поїздках. Жужмом запхав одяг, поклав паспорт, приписне. Що ще ? Весільний костюм лишаю — хай наступного зятя одягнуть. Ніби все.