острів Грамвуса

Це був справжній рай.

Острів, який омивають три моря — Іонічне, Егейське та Лівійське, із білими й рожевими пляжами, де вода кожного моря має свій особливий відтінок і навіть різну температуру.

У місці, де з'єднуються моря, сильні підводні течії намити вузьку піщану косу. Переходячи нею, було важко втриматися на ногах — вода ніби сама виштовхувала тебе вгору.

Саме тут кожна з нас знайшла те, про що мріяла.

Гірська Коза піднялася на пагорб, де височіли залишки старовинної венеціанської фортеці. Звідти відкривався захопливий краєвид на бухту Балос.

Фотограф, як ми згодом зрозуміли, зробила неймовірну кількість світлин. Вона зникла з поля зору буквально відразу після того, як ми зійшли на берег острова.

Катастрофа після пережитого стресу вирішила просто полежати на пляжі.

До того ж ми попередили її, що цього разу можемо не опинитися поруч. І якщо вона запізниться на зворотний рейс катера, то залишиться на острові сама.

Вона зрозуміла натяк.

А я, надягнувши маску й трубку, попливла досліджувати затонулий корабель, який лежав неподалік від берега.

Як свідчить історія, аварія грецького суховантажу сталася 1968 року. До наших днів від нього залишилося небагато, адже смарагдові води Егейського моря значно солоніші за води Чорного моря, і процеси корозії тут відбуваються набагато швидше.

Зате корабель став домівкою для численних морських мешканців і одним із найулюбленіших місць для снорклінгу.

Невеликі зграйки рибок безупинно снували між залишками судна, а кришталево прозора вода дозволяла роздивитися найдрібніші деталі.

Досхочу напірнавшись, я вже неспішно пливла ближче до поверхні, розглядаючи корабель згори.

І раптом помітила, що повністю оточена великою зграєю невеличких риб.

Їхні тіла були сріблясто-блакитними, а короткі роздвоєні хвостики — темно-червоними.

Їх було так багато, що варто було мені провести рукою крізь воду, як вони граційно розступалися, змінювали напрямок руху, але не відпливали.

Здавалося, вони гралися зі мною.

Або вивчали мене.

Можливо, я здавалася їм однією великою рибою, яка, на щастя, не становить жодної небезпеки.

Для мене це було абсолютно нове відчуття, якого я ніколи раніше не переживала.

Я насолоджувалася теплим морем і раптом відчула себе частиною цієї дивовижної водної стихії.

Увечері, сидячи в таверні за вечерею з рибою та морепродуктами, ми згадували всі пригоди цього дня, багато сміялися, смакували вино, сир із медом, а потім танцювали запальний сиртакі.

Ми відчували неймовірний приплив сил, радості й щастя.

Наступного ранку на нас чекали нові пригоди.

Але це вже зовсім інша історія.

Життя буває прекрасним і дивовижним. Мабуть, саме з таких днів і складається щастя.