збори

Епіграф: Іноді мені здається, що будь-яка подорож — це не про країну, куди ти                                 їдеш. Це про людей, з якими опиняєшся поруч. Особливо якщо вас четверо.

Я дуже люблю відпочивати в Греції. Мені подобається там усе: природа, доброзичливі люди, кухня, пляжі. І так, я не шукаю там недоліків.

Того літа мої приятельки запропонували поїхати на тиждень на острів Крит, орендувати автомобіль і помандрувати островом. Звісно ж, я не змогла відмовитися. Ми швидко придбали авіаквитки й почали готуватися до відпустки.

Наша команда складалася з чотирьох жінок бальзаківського віку, кожна з непростим життєвим досвідом, самодостатня і, звичайно, зі своїм непростим характером. До того ж кожна мала власні вподобання щодо відпочинку, поєднати які виявилося не так просто.

Почну із себе. Моє улюблене заняття на морі — снорклінг, збирання мушель і дослідження підводного світу. За це мене прозвали Іхтіандром.

Друга — моя приятелька, яка обожнювала підніматися на вершини, досліджувати храми й фортеці. Її назвали Гірською Козою.

Третя пані — наша давня знайома, невтомна любителька подорожей. Весела, життєрадісна, але з дивовижною здатністю постійно потрапляти в неймовірні історії. За це вона отримала прізвисько Катастрофа.

Четверту учасницю ми знали не так добре. Вона була однокласницею Катастрофи. Захоплювалася фотографією, завжди носила на грудях професійну камеру й безупинно шукала ідеальний кадр.

Так її й називали — Фотограф.

Тоді ми навіть не замислювалися над тим, як нам усім ужитися разом і при цьому ще й добре відпочити.

Дивні й зовсім не випадкові випадковості почалися вже на самому початку нашої подорожі.

Як завжди перед поїздкою, я намагалася завершити всі свої «хвости» на роботі й удома. Але несподівано на мене навалилося стільки справ, що я навіть не перевірила дату й час вильоту літака. Чомусь була абсолютно впевнена, що виліт у суботу, і спокійно поїхала зранку в п'ятницю на роботу.

Коли о дванадцятій годині дня пролунав телефонний дзвінок і мене запитали, коли чекати в аеропорту, адже через півтори години вилітає чартерний рейс, я буквально завмерла.

Шок і усвідомлення того, що можу не встигнути, швидко змінилися чітким планом дій.

Я вирішила: спробую встигнути!

Стрибнула в машину й помчала додому по речі.

Тоді я працювала в офісі на виїзді з міста, і дорога додому зазвичай займала близько сорока хвилин. Досі не пам'ятаю, як мені вдалося доїхати всього за двадцять. По дорозі я викликала таксі до аеропорту.

Не знаю, як ви, а я вірю: коли чогось дуже хочеш, Всесвіт, простір і навіть час ніби починають діяти з тобою в унісон.

Моя багаторічна звичка збирати валізу заздалегідь цього разу дуже виручила. Я лише схопила документи, гроші й уже за сорок п'ять хвилин до вильоту була в аеропорту.

Завдяки моїм супутницям мене вже чекали біля контролю. Вони навіть домовилися, щоб виліт затримали на десять хвилин.

Я нарешті з полегшенням видихнула.

Встигла!

Поки чекали на посадку, ми одностайно вирішили, що такий стрес обов'язково треба зняти келишком коньяку в кафе залу очікування. Звісно ж, за мій рахунок.

Так почалися наші грецькі канікули.