Розділ 4 "Телефона розмова"

Пенелопа.

  Нью-Йорк.

   Вчора, після того, як я повернулась додому з двома горщиками шоколадного морозива, я цілий день сиділа на дивані, клацала канали і об’їдалась морозивом. Сварка з містером всесвітня краса виявилася не на мою користь, хоч як я старалась. Він просто взяв і пішов. Ні, не так - він нічого не промовив, він розвернувся і пішов геть, нібито я ніхто. 

   Дати б йому в його ідеального носа. Але мені треба берегти пальці та манікюр, бо хтозна, коли я його ще зроблю. У мене немає зараз грошей на всілякі такі штучки. Я вкладувала всі свої гроші в те, щоб знімати житло, трохи допомагати родині і ходити на курси. Навіщо було ходити на ті курси, якщо тепер у мене немає роботи?..

   Коротше - вчора я замінила вино морозивом, бо ми всі добре знаємо, як на мене впливає три келихи вина. Тож, я більше не хотіла наражати себе на ще якісь тупі вчинки, які може підкинути п'яна макітра. Тож, без ризику для себе і… якщо бути відвертою Красунчика з Олімпу, - я заїдала свої проблеми, а не запивала. Але це теж не краще, бо приїхати, як слон на весілля кузини - це означало б жалість з усіх сторін. Не те щоб всі не пораділи моїм грецьким формам, але якщо це вже з надлишком, тоді б всі гуділи, що це я себе запустила - бо в мене немає чоловіка грека. Я і так це буду чути та можу сказати з впевненістю, що мені когось будуть пихати прямісінько в руки. Я наче до цього готова, але знаю точно, що навіть якщо я здаюсь сама собі готовою - це не так. 

   З вчорашнього вечора я не вмикала телефон і тепер можу лише уявити скільки дзвінків від моєї родини і подруги Гелен. Ми дружимо вже кілька років і це моя єдина група підтримки у цьому великому місті. Але, як я знаю, їй зараз не до моїх проблем і тим паче я не хочу на неї їх зараз звалювати, коли у неї “Медовий місяць” з її красенем чоловіком Олівером. Вони надзвичайна пара, якій я по-найдобрішому заздрю - бо гадаю, що їхнє кохання надзвичайне, воно міцне і навіки. Про таке кохання пишуть у книгах. А я про таке кохання вже давно припинила мріяти, особливо після Лукаса. 

   Я потягнулась за новою ложкою морозива. Запхала його до рота, і намацавши десь у подушках мобільний, увімкнула його. Як тільки він реанімував, почали приходити сповіщення за сповіщеннями. Я почала швидко переглядати їх по мірі їхнього надходження, але мій мозок не хотів так швидко працювати. Кузина в повідомленні нагадувала вже в сотий раз, що в мене, як і у всіх дружок, має бути на весіллі вбрання у традиційній сукні - пеплос*. Якщо чесно, я не знала за які я гроші її вже придбаю, але я щось вигадаю. Візьму якесь простирадло, запоріжу його і буду грецька богиня. Безробітна, без кар'єри… грецька богиня. І все через одного бога, який виявився тим, хто переступає через людей. А головне, цей самий бог - в цьому самому звинувачував мене. Парадокс якийсь! 

   Хмикнувши, я продовжила читати повідомлення і прослуховувати голосні повідомлення від мами (їх було десять) і всі вони про те, коли я приїду? Чи все добре у мене в особистому житті? Чи я вже з кимось зустрічаюсь і тільки тоді в останньому її повідомленні було запитання про мою роботу. Я вирішила зателефонувати їй трохи пізніше. Потім голосове від щасливої парочки з Гаваїв та… Що? Що?! Три дзвінки від… Мені що повилазило? Я б потягнулась за окулярами, але вони далеко. Та я й так знала, що не помиляюсь. Це був той самий номер телефону, який розбудив мене вчора вранці. 

   Чого він знову мені дзвонить? Що ще не всі звинувачення, чи що? Та пішов ти - Красунчику з Олімпу! Я не хочу знати, що ти від мене знову хочеш. Іди ти… в дупу!

   А потім голосове повідомлення - від нього. Мене починає трусити. Дрож прокочує всім тілом і не від морозива, а від того, що я дивлюсь на екран і не можу натиснути та прослухати. Я глибоко вдихаю і видихаю. І дуже швидко, наче пластир зриваю, натискаю на повідомлення. 

   Його голос залив простір між мною та телефоном і я затамувала подих. Йоханий! Такий сексуальний… глибокий, він біжить моїм тілом і зупиняється десь внизу живота. От гімно таке! Навіть голос, як в бога! Я спершу не розумію, що він говорить, але потім доходить - він дає мені контакти… і це редакція. Не зрозуміла?.. Спочатку він викидає мене на вулицю через статтю, а потім допомагає, типу лицар на білому коні. Запихни собі свою пропозицію в одне місце, Ніколас! Мені кортить назвати його ім'я не правильно і я це роблю, наче він мене чує. 

   В моїх руках починає дзвонити телефон і це він! Трясця! Трясця! Що робити? Що мені робити? 

   Я вдихаю, видихаю і як доросла жінка, як врівноважена жінка підіймаю слухавку і кажу.

   — Слухаю. — Мій голос вібрує і я себе за це хочу погамселити.

   — Вітаю, Пенелопо. Гадаю казати, хто вас турбує - немає потреби. — Його голос губиться в мені і я ковтаю від дивного збудження.

   — Ні, не варто містере Ніколас.

   — Ніколаос. — Виправив він мене і я усміхнулась. — Але гадаю, ви це навмисне, такий собі вияв інфантильності. Як я зрозумів - це вам властиво. 

   Я кахикнула і сердито промовила.

   — Ви зателефонували, щоб ображати мене? Тоді вибачте, не маю на це часу. Якщо у вас його багато, можу порадити застосувати його в правильному напрямку. Йдіть до свого ресторану і навчиться готувати μουσακάς. 

   Чи це обманював мене мій слух, чи розум, але мені здалося я почула смішок, але я не впевнена. 

   — Дякую за пораду. Тепер моя черга вам її повернути з найкращими побажаннями. — Він секунду промовчав і продовжив. — У вас був вимкнений телефон.

   — Дякую, що сказали. — З моїх губ не втримався сарказм.

   Він важко зітхнув. 

   — Я ж казав, інфантильність у вас в крові, але це вже суто ваші проблеми, а я подзвонив у справі. Як ви вже зрозуміли, не моїх рук справа було ваше звільнення, а особливо я б не змушував людину перепрошувати через її власну думку. Я приймаю вибачення лише тоді, коли вони йдуть від душі. Так от…