РОЗДІЛ 8

– Пане ректоре! Пане ректоре! – в ректорський кабінет ввірвалася староста другокурсників.

У дівчини збилося дихання, спітніло чоло та розчервонілося обличчя.

Емметт Верронн повільно підняв погляд від документів, над якими працював за робочим столом, і вигнув брови. Йому навіть говорити нічого не потрібно було, щоб магічка знітилась.

Драконяча харизма чудово діяла без слів.

– Перепрошую, що турбую, але це терміново, – спробувала виправдатися староста.

– Будь-який особистий візит до мене, Ларіем, попередньо узгоджується з моїм секретарем. Як адептка, котра навчається в академії не перший рік, вже мали б це запам’ятати.

– Авжеж, пане ректоре. Але кажу ж, справа термінова, тож я не мала змоги витрачати час на узгодження візиту.

– Тому вирішили витратити мій особистий час, – зітхнув дракон. – Гаразд, ближче до справи. Що там у вас сталося?

– Не у мене, а у вас, пане ректоре.

– У мене?

– Саме так, – сказала дівчина і замовкла.

– Мені треба кожне слово з вас тягнути лещатами?

– А у вас навіть такі інструменти є в кабінеті? – заплескала віями студентка.

Вона вигнула груди колесом, наче це взагалі могло хоч якось привабити дракона, що знайшов свою істинну пару.

Емметт важко зітхнув. Кожного дня якась адептка намагалась його спокусити, добре ще що Аліша про це не здогадувалась. Інакше в магічній академії знову почався би сезон вбивств. Метаморфи – надто емоційні істоти, особливо, якщо при надії.

– Ларіем.

– Прошу, кличте мене Ларі, пане ректоре, – грудним голосом озвалася дівчина.

Дракон не відчував в ній сукубської крові, хоча адептка раптом почала поводитися наче спокусниця. Беручи до уваги її розхристаний вигляд, на це було боляче дивитися.

– Ларіем, ви прийшли повідомити мені про якусь проблему в академії, чи морочити голову? Бо якщо останнє, то мушу вас попередити, що це матиме серйозні наслідки.

– Покараєте мене? А якщо я і сама не проти?

І чому він постійно мусить про це нагадувати? Невже не видно, що окрім Аліши, його ніхто не цікавить?

Він і так сьогодні ледве змусив себе залишити дружину і не контролювати кожен її крок. Це було важко. Аж надто після того, як Емметт ледве її не втратив у минулому…

– Я одружений.

– Я знаю, – закотила очі студентка. – Ще й перший дракон, який відмовився від гарему коханок і знайшов свою істинну.

– Якщо ви такі обізнані стосовно мого особистого життя…

– Це не таємниця для всього Альбріма.

–…тоді знаєте, як я не люблю, коли мене даремно відривають від справ.

– Ну якщо повідомлення про катування адепта – це даремна витрата вашого часу, то я перепрошую, пане ректоре, – гимикнула другокурсниця.

– Яке катування? Кого? – на мить розгубився Верронн.

– Мого одногрупника – Дакла Прумста, – охоче надала відповідь задоволена собою Ларіем.

– Хто насмілився? В моїй академії? – різко випростався на ноги чоловік, від чого навіть стіл рипнув і проїхався підлогою.

– Ваш найкращий друг, декан першокурсників, магістр бойової магії та наук із захисту від темних сил…

– Джерласс Бесталл? – не повірив власним вухам Емметт. – Такого не може бути.

– Ходімо зі мною і я вам це доведу, – задерла носа адептка. – Магістр давно вже дозволяє собі зайвого, тільки ви впевнено не бажаєте бачити далі свого носа.

– Що тут відбувається? – запитав молодший брат дракона – Кайл Верронн.

Чоловік мав надокучливу звичку увірватися до ректорського кабінету, наче до себе додому.

– Поки що нічого, але скоро буде, – буркнув Емметт. – Ходімо, Кайле. Можливо, мені знадобиться твоя допомога, щоб залагодити одну делікатну справу.

– В академії труп? – чи то здивувався, чи то зрадів молодший Верронн. Хто зрозуміє цих некромантів з їх специфічним почуттям гумору…

– Поки що, сподіваюся, немає, але…

– З хвилини на хвилину з’явиться, якщо ви не потурбуєтесь врятувати адепта від знущань жорстокого демона, – договорила за нього Ларіем.

Про те, що студентка настільки не турбувалася життям і здоров’ям одногрупника ще кілька хвилин тому, коли намагалась спокусити ректора, Емметт не став їй нагадувати. Зараз його більше цікавило, що саме встиг накоїти Джерласс і до яких серйозних наслідків це зможе призвести…

Коридори магічної академії Альбріма бачили за своє існування надто багато, щоб хоч чомусь дивуватися. Але зараз, якби вміли говорити зрозумілою всім мовою, то не стримались би.

Ще ніколи ректор академії не мчав вперед, наче хтось наступив йому на хвіст. Кайл – скалка в дупі брата – не відставав від родича. А заправляла процесією дрібна худа магічка другокурсниці. Дива та й годі.

– Довго ще, Ларіем? – поцікавився Емметт у дівчини.