РОЗДІЛ 5

– Ось і все, – заявила пляма, відводячи від мого обличчя свій зелений мацак. – Як новенька.

– Тільки з синцем на лобі, – захихотіли дівчата.

– Занадто присмокталася, паразитка, – додала Анасія.

– Багато ти розумієш! – пирхнула монстр. – Я просто настільки старалася допомогти, що трохи не розрахувала сил. Але краще пересмоктати, ніж не досмоктати чужу магію.

Не знаю, що вона там смоктала, але в мене навіть запаморочилося в голові. Щоправда це швидко минулося та не було таким важливим, як те, що чутливість до тіла повернулась.

– Ти часом мою магію разом з дією захисного закляття не забрала? – примружилася я, підіймаючись на ноги – світ одразу заграв новими барвами. От як мало треба для щастя, всього лишень повернути самостійність.

– Ображаєш, – пирхнула пляма. – Я не настільки дурна, щоб шкодити домовленості, яку сама ж і ініціювала.

– Гаразд, тоді я не стану виривати твої мацаки.

– А збиралася?

Я лишень знизала плечима.

– Захисне закляття на дверях комори ще діє? – запитала я монстра. – Чи все на мене витратилось?

– В нього був один заряд, який, так, весь вичерпався на тебе.

– Добре, – потерла долоні я. – Тепер можна вибивати.

Я відійшла в дальній куток кімнати, примірялася і вже збиралася набрати швидкість, щоб знести надокучливу перепону на шляху до їжі, як…

– Ти завжди все береш грубою силою? – запитала мене ляпка.

– Ти просто її не маєш, тому заздриш.

– Ще чого, я просто вмію розумно витрачати ресурси, які надала мені природа.

– Що ти маєш на увазі? – примружилась я.

– Та голову вона дурить, – закотила очі Анасія і дівчата погодились.

– Я просто знаю, де Буелія заховала ключ від комори.

– І ти мовчала? – витріщалася я на пляму. – От і як тобі довіряти після цього? Чи хочеш, щоб я переглянула умови договору?

– Не треба мене залякувати, я теж це добре вмію, – вишкірилася монстр.

– Гаразд, без сварок. То де він?

– Подивись у першій шухляді комода.

– Тут білизна, – скривилася я, навіть гидуючись засунути туди руки. – Ще й якась дивна, все стрічечки та ланцюжки.

– Пані Буелія мала своєрідний смак, – сказала Вольга.

– У всьому, – кивнула ельфійка.

– Вже навіть не маю сумнівів, – пирхнула я і подивилась на пляму, яка перемістилась по стелі і тепер звисала прямісінько над моєю головою. – Ключа тут немає.

– Він серед трусиків. Подивись краще і дістань, якщо так хочеш.

Моя психіка витримала багато випробувань, які підкинула доля, але це було… Дивно, гидко та необхідно.

Риючись у білизні покійної гномки я сподівалася тільки на одне, що ця пані часто її прала. Тож коли витягла довгий срібний ключик, щастю моєму не було меж.

– Є!

– Я ж казала, – задоволено посміхнулася пляма.

Я не стала відволікатися на розмови з нею, чимскоріше відчинила комору. Чого там тільки не було! В магічній академії нас добре годували, але зараз в мене прямо очі розбігалися від таких багатств.

– А ця ваша пані Буелія зналася на їжі, – простягнула я, роздивляючись запаси харчів, яких на рік вистачить, навіть якщо годувати всі прилеглі квартали. – І на магічних кишенях.

Ця комора зсередини мала вигляд величезного сховища, кінця і краю якого не було видно.

– А казала, що ми занадто погано працюємо, щоб за ці гроші забезпечити нас їжею, – нахмурилася Альміра. – Брехала?

– Як зараз сонце світить, – гимикнула Анасія.

– Їй просто  подобалося знущатися над нами, – нахмурилась Вольга.

– Цього більше не буде, – запевнила дівчат я і подала кожній по шматку хліба, ковбасу та сир.

Пляма згодилась поїсти сир з пліснявою, і то тільки, як вона запевнила, через повагу до нової власниці. Щоб не ображати.

Я не збиралася витрачати на образи свій час, а коли перший голод минув, зіп’ялася на ноги.

– І що далі? – запитала Анасія.

Я зачинила комору, а ключик сховала у місце між грудьми – краще за сейф буде.

– От тепер можна і лад в цьому домі навести. Де ви, кажете, дівчата обслуговують клієнтів?

– Ми не казали, – нахмурилась ельфійка.

– От зараз якраз час почати. Я чекаю.

Отримавши потрібну інформацію, я потерла руки і пронеслася по всіх кімнатах дому задоволень зеленим ураганом.

Якої гидоти тут тільки не було!

Ляпку-монстра, щоб ви розуміли, я гидотою ніколи не вважала. А ось чоловіків, що використовують жінок на свою потребу – так.

Дівчата залишилися у кімнаті померлої гномки – подалі від розбірок та друзок, що летіли при вичищенні будинку розпусти.