РОЗДІЛ 3

Ідея з'явилася неочікувано. Як-то кажуть звідки не чекали.

Мій шлунок нагадав громоподібною руладою, що його й досі увагою обійшли, і я засяяла посмішкою.

– Відтепер тут буде корчма, – видала я.

Завжди мріяла відкрити свій бізнес, ось... здійснилося. Правду кажуть, що треба бути обережним зі своїми бажаннями, або хоча б правильно бажати.

– Корчма? – неабияк здивувалися дівчата.

– З особливими привілеями для мешканців? – запитала Анасія.

Німфа мені не довіряла, все підозріло косилася та слідкувала за кожним рухом. І ту крихітну пилочку, я помітила, ховала у рукаві сукні.

Та це мене не особливо турбувало.

Що та зброя проти мене – кремезної трольчихи? Зубочистка.

Та й, поклавши руку на серце, можна зізнатися: я їм теж не довіряла. Нікому тут. І взагалі… Навіть в Альбрімі з довірою в мене було кепсько. Тож ніхто, окрім Аліши, і не пробився крізь мур, який я вибудувала для захисту душі.

– Ти про особливі привілеї в моїй корчмі можеш навіть не заїкатися, – нахмурилася я. – Правила в мене будуть суворі, а покарання за їх порушення – ще суворішими.

– Зжереш? – поцікавилася німфа.

– Слухай, в тебе якісь нездорове відношення до їжі, – послала очі під лоба я.

– Вона з нею занадто рідко зустрічалася, тож не встигла сформувати правильне відношення, – гимикнула Альміра.

– Неправда! – обурилась німфа.

– То не дивно, бо колір обличчя в неї теж не надто здоровий.

Анасія схопилася за щоки.

– Чого ти брешеш? Як одна з найкращих красунь дому спокуси, мої послуги були тільки для елітних клієнтів!

– В моїй корчмі не буде ніякої іншої спокуси, окрім смачної їжі, напоїв та зручного ліжка, – насупилась я.

– От! – переможно заволала німфа. – А ліжко все таки буде. Що я вам казала?

Вона повернулася до дівчат і подивилася на них так, наче викрила мене у страшному гріху. Вольга та Альміра знітилася, а я не збиралася.

– Ну то й що? Авжеж у нас будуть ліжка і кімнати, адже не один гостинний двір не стане приймати пожильців, щоб змушувати їх спати на підлозі. Навіть такі чудовиська як я.

Анасія почервоніла.

– Гостинний двір? – і не було зрозуміло, що пролунало більше в її запитанні: боязкої надії, розчарування чи розгубленості.

–  Хто готовий зі мною чесно працювати, ласкаво прошу. А кому колишні звички і життя миліше…

Я впевнено махнула рукою. Мала вказати на двері, але тицьнула у вікно – теж непогано. Буде шлях коротшим.

– Одразу стрибати? – перепитала Вольга.

– Я не люблю стрибати, в мене занадто великі груди для таких навантажень, – знітилась ельфійка.

– Стрибати, щоб не стати вечерею? – схилила голову на бік Анасія.

– Нагодуйте її вже хтось, – не витримала я. – Інакше я за себе не відповідаю – зроблю те, на що ця німфа так напрошується.

– Ой! – відстрибнула від мене Анасія, коли я клацнула зубами прямо в неї над вухом. – Тільки не цей шматочок!

Я навіть застигла та розгублено подивилася на німфу. Та розчервонілася і очима пускала мені бісики.

Здавалося, дівчина отримувала задоволення від наших перепалок.

– Збоченка, чи що? – вперла руки в боки я.

– Ну чого одразу збоченка? – закотила очі Анасія. – Просто якщо перетворення на вечерю чудовиська неминуче, то навіть з цього потрібно вміти отримати задоволення.

– Та-а-ак… Це місце згубно на вас вплинуло, – зробила висновки я. – Тепер я навіть не знаю, кому треба боятися більше: куртизанкам чи чудовиську.

Про всяк випадок я позадкувала. Щоб здоровішою залишитися.

Дівчина-перевертень та ельфійка засміялися. В мене навіть на серці потеплішало, подобалося дивитися на їх не зажурені обличчя. Чи, може, це глисти почали революцію, бо на порожній шлунок навіть генерали не воювали – всі думки про їжу.

– Пропоную покласти цій перспективі край, усунувши причину проблеми, – сказала Вольга.

– Що? – глипнула на неї я. – Ще одне вбивство? Мені треба налаштуватися, тут особливий настрій потрібен.

– Яке вбивство? – не зрозуміла перевертень. Німфа позадкувала.

– Так ти не про це? Одразу треба попереджати, а то я вже почалася готуватися, – я вишкірилася і витріщила баньки. – Чудовисько не розуміє складні слова, чудовиську потрібно м’ясо.

Дівчата здригнулися.

– Зроби щось! – стукнула ліктем в бік Вольгу ельфійка.

– Перепрошую, мій батько був учителем, інколи ці гени прориваються назовні, – сказала дівчина-перевертень.

– Гаразд. М’ясо може почекати, – скинула я невидимі порошинки з власної сукні, на видих полегшення, що пролунав від куртизанок, навіть уваги не звернула. – А тепер повтори свою пропозицію тільки простішими словами. Щоб чудовисько зрозуміло.