РОЗДІЛ 1

– Реяна?! – витріщив очі Джерласс, не зводячи з мене якогось дикого, абсолютно чорного, без білків, погляду. – І як накажеш це розуміти?

– А ми вже в таких відносинах, що я можу наказувати? – пирхнула я. Не нахабно, як завжди, скоріше нервово.

Грарх на голови цій комісії з їхніми поганючими артефактами!

Шукали вбивцю-метаморфа? Перевіряли роботу ректора? От чому тоді мені прилетіло, а?

Звична метаморфоза зникла, і тепер я відсвічувала своєю справжньою зовнішністю. А вже звикла до великогабаритної трольчихи, зріднилася, можна сказати. Усі бородавочки порахувала, усі складочки на животі, боках і стегнах розглянути встигла. Навіть не дратувалася, що за неосяжними грудьми пальчиків ніг не можу розгледіти, і тут на тобі... знову красуня!

Ну і як це терміново виправити?

Хочу бути чудовиськом!

Інакше я за себе точно не відповідаю.

– Ти що це, нахабно обійшла правила магакадемії і двічі склала вступні іспити? Та що там академію, ти мене навколо пальчика обвела!

Він стрімко червонів і ставав ще похмурішим, ніж завжди. Я навіть вжахнулася, і тому реготати захотілося. Ось така от неправильна реакція на страх, ага.

– Та вам же подобалися мої пальчики, магістре. Час вже це визнати.

Демон загарчав. А я що? Що?

Мене це не зупинило, взагалі не вміла цього, тим більше, що Джерласс продовжував звинувачувальну промову. Наче це взагалі мало на мене хоч якийсь вплив.

Совість в тілі зеленої потвори не вижила, ось і в справжній подобі атрофувалася. Даремно було навіть намагатися її прикликати.

– Як я пам’ятаю, рудою бестією цей іспит ти провалила, – примружився магістр.

– Я би так не покладалася на пам’ять. Особливо у вашому поважному віці, Джерлассе.

Я знала куди саме тиснути, чоловік завжди хворобливо сприймав мої шпички стосовно його віку. І нехай демон виглядав красунчиком, навіть шрами його не спотворювали, та мені подобалося кепкувати над ним. Якщо вже намацала слабке місце, то гріх не давити туди щосили.

– А ось трольчихою Ллірг успішно склала, – закінчив він, ігноруючи мої натяки.

– Та це все тому, що ви мене безсовісно зрізали просто на підльоті! – Ось тут, зізнаюся, я не стрималася. Справедливий гнів і старанно плекана через несправедливість образа просто рвалися в бій. – Занадто красивою, бачте, я була! Придатною тільки на пошуки багатого чоловіка, а не для магії. Так ви, здається, і сказали, еге ж?

Ох як, пам’ятаю мене зачепив цей демон! Ледве блискітки з очей не посипалися та не прокинулася магія вогню, яка ніколи мені не вдавалася.

Хочете отримати достатню мотивацію щоб щось робити? Сходіть на бесіду до Джерласса Бесталла – він з вас душу витрясе та надасть потрібний пендель прискорення.

– А ти мої слова не пересмикуй, – фиркнув чоловік і чомусь почервонів. – Я такого точно сказати не міг.

– Пересмикувати – це не моя звичка, мені нема що.

– Адептко Ллірг! – загарчав демон, скоріше від розгубленості, що я мала нахабство таке бовкнути, ніж від люті. – Ви забуваєтесь!

– Зовсім ні. Ваші слова, магістре, я навіть напам'ять вивчила, – підняла підборіддя я і поправила сукню, яка тепер висіла на мені немов простирадло. – Тож якщо боїтеся правди, то так і кажіть, а не перекладайте з хворої голови на здорову.

Мною рухала жага помсти, яка, до речі, і зараз не згасла.

– Ми вам не заважаємо? – запитав хтось з представників комісії, на що я лишень легковажно відмахнулася.

– Ні-ні, що ви. Можете продовжувати свої перевірки.

– Краще б ти не слова мої вчила, а усвідомила, що брехати недобре, Реяна, – сказав демон. – Або як там тебе звати насправді?

– Ха! – Ось так от просто взяла і зізналася. Нехай тримає кишеню ширше. – Я завжди знала, що ви сноб, пане Бесталл. Робите висновки за зовнішністю!

– Р-р-р-р! – видав чоловік, чим змусив мене прикусити язика. Ненадовго, правда. Це помело без кісток не знало меж.

– Не треба так нервувати, Джерлассе, – позадкувала я від демона, що насувавався на мене горою.

Куди там!

Його роги випрямилися, очі налилися кров'ю, волосся встало дибки... Я одразу зметикувала – час тікати.

– Тримайте себе в руках, магістре! – попередила демона я, як порядна вихована діва. – І хвіст свій теж. А то він частенько у вас живе окремим життям.

– Ар-р-р! – Магістр ніколи не вирізнявся багатослівністю, а зараз тим паче.

Я озирнулася на всі боки в пошуках допомоги, але марно. Комісія була зайнята метаморфами. Їм виявилося не до демонської трагедії!

– А звідки у вас опіки на половину обличчя? – насупилася я. – Не в однієї мене таємниці виявилися, так?

Джерласс раптом схаменувся і різко затулився рукавом, щоб на видноті залишилася тільки неушкоджена частина обличчя. Даремно, звісно. Як був красунчиком, так і залишився. Ці шрами лише брутальності йому додали.