3. Опонент

Вже вночі Максим зайшов до зали. Віола вже чекала на нього. Вона мовчки підійшла до Максима, обійняла та почала палко цілувати. Цей зв'язок між членами команди, як і всі інші, заборонений Статутом. Для задоволення потреб було передбачено віртуальні сурогати. Але Максиму та Віолі такі розваги набридли дуже швидко. Обоє ще не старі та пристрасні натури, вони довго обмінювалися красномовними поглядами. І коли модуль здійснив посадку на цьому острові, вони зійшлися. Бо хотілося справжніх, живих обіймів. Та справжніх почуттів. Віола вміло вимикала трекери та камери у службовому приміщенні, і була певна що ніхто не завадить їхнім зустрічам. Коли Віола одяглася та заснула у кімнаті відпочинку, Максим тихо вийшов до операційної зали, одягнув вірт-шолом та увійшов у Кімнату Експертів. Дев'ять прозорих статур сиділи у кріслах та щось обговорювали, не звертаючи на нього жодної уваги. Максиму довелося ввімкнути сирену, щоб привернути їхню увагу. Він коротко виклав суть проблеми. Старці почали сперечатися, й робили це майже всю ніч. Максим встиг заснути. І лише повідомлення на комунікатор сповістило його, що експерти прийняли рішення та готові надати свої поради. Слухати їх Максим відмовився, та запросив у системи відеозвернення. Нічого корисного від тих експертів він не отримав. Поза словоблуддям та численними прокламаціями вся суть поради зводилася до одного: розглянути проблему з різних боків, врахувати всі головні та другорядні фактори. Провести ґрунтовне польове дослідження ракомурах.

"Мудрі старці", — подумав Максим. — "А насправді це все просто імітація. Віртуальна копія думає, що вона рятує світ та вирішує долю людства. А насправді вона діє в межах закладених алгоритмів, упереджень та обмежень. Тому вони несправжні. Справжня людина ще може змінити свої погляди, думку чи упередження. А вони — ніколи. Бо вони — такі самі програми, потік бітів та байтів".

***

Максим провів ще дві доби, розмірковуючи над порадами експертів. Врешті-решт, він вирішив влаштувати полювання на робочих мурашок, щоб встановити чіп з камерою та спостерігати за їхнім життям із середини. Він взяв у напарники геолога Анджея Гурніка та двох андроїдів. Вони вилетіли на двох коптерах до найближчого мурашника. Сканери помітили групу з восьми робочих мурах під охороною чотирьох мурах-солдатів. Тільки но коптери сіли на ґрунт, мурахи-солдати одразу кинулися до коптерів. Ледве вдалося знерухомити їх за допомогою гранат із сонним газом. Не гаячи часу, Максим та Анджей вживили чіпи чотирьом мурахам, та вже збиралися відлітати, коли на них нападав ще один величезний загін мурах-солдатів. Мурахи бігли до них із шаленою швидкістю, клацаючи жвалами та клішнями. Всі газові гранати уже було використано. Довелося відбивати атаку бластерами та плазмовою гарматою. Лише хмарки вогню зупинили шалену атаку. Обгорілі хітинові тіла ще димилися, коли мурахи-робітники почали приходити до тями.

— Псякрев! — вигукнув Анджей. — Десяти хвилин не минуло, а вони вже прокидаються! Забираємося звідси!

Вони ледь встигли добігти до коптерів. Мурахи накинулися на андроїдів, які прикривали відступ. Андроїди встигли затримати ракомурах лише на хвилину-дві, але цього вистачило для Максима та Анджея, щоб встигнути заскочити до коптерів та злетіти. Коптери зробили коло над місцем зіткнення, та повернулися на базу. Їх зустрічали оваціями, як героїв. Лише Ілона оскаженіла від обурення, коли почула що чоловіки знищили кілька мурашок.

****

Ще тиждень майже всі мешканці станції, крім керівника та Ілони із цікавістю спостерігали за життям ракомурашок. Зробивши сяк-так свої повсякденні справи, вони поспішали до операційної зали та прилипали до екранів. Трансляція велася одразу з чотирьох камер. Все виглядало звичайним, ніби у звичайних земних мурах. Мурахи-робітники видобували їжу, ремонтували стінки у мурашнику, іноді переносили яйця чи личинки у краще місце. Також вони бачили трутнів, які годували Королеву або матку чимось смачненьким. Після залицяння та спарювання доля самця була незаздрісною, бо цариця відкушувала йому голову та поїдала.

— Нічого дивного, — сказала Сара. — На планеті мало живої маси, мало білків. А розмноження потребує багато енергії.

 Одного разу стався напад ракомурах з іншого Мурашника, і тоді всі робочі ракомурахи встали на його захист. Напад було відбито, усіх вбитих та навіть поранених з'їли або згодували личинкам. Одну личинку годували виключно яйцями. Ця личинка здалася значно більшою за інші, і мала округлу форму, а не витягнуту, як у решти істот. Що це за істота — стало зрозуміло, коли провідати її прийшла величезна істота, удвічі більше за звичайних ракомурах. Вона здавалася більше схожою на павука, ніж на мураху. Величезні тонкі лапки, величезна голова як половина всього тіла. уся у прожилках - ніби мозок на ніжках. Цю істоту так і назвали - Мозок. Максим помітив, що ця істота багато їсть та мало рухається, та інші мурахи переносять її на собі. Ледь ця істота з'являлася у полі зору, всі мурахи опускалися ниць.  

— Ось хто керує всіма мурахами! — вигукнув Максим.

Камери також транслювали й звуки з мурашника. Таким чином, біофізик Сара Кемпбел змогла з'ясувати, як само спілкуються мурахи.

— Вони використовують ультразвук. Як летючі миші. Це допомагає їм краще орієнтуватися у тунелях. Додатково вони використовують феромони, як земні мурахи. Я пропоную відправити у цей мурашник спостерігачів, щоб записати їхні сигнали та відправити до квантового комп'ютера на декодування.

— Гадаю. що наші квантові комп'ютери зможуть декодувати ці сигнали, якщо Системі додати відео з мурашника! — сказала сисадмін Віола.

Ця ідея сподобалася усім, й навіть керівник Логан з нею погодився.

Дрони довелося замаскувати під личинки та підкинути поблизу від мурашника. Ракомурахи підозріло вивчили ці хибні личинки, проте занесли їх до камери схову у Мурашнику, де зберігалася уся здобич. Для надчутливих сенсорів цього виявилося достатньо.