1. Дослідник

Острів здавався таємничим, сповненим пахощів і звуків. Хвиля прохолодного повітря, що пахло сотнями ароматів, накрила Максима, як вода накриває з головою любителя покататися на гребні високої хвилі. Навіть крізь фільтри він відчував солоний смак морської води, нюхав терпкий запах водоростей та солі, що так нагадував його улюблені солоні огірки. Мірний, неквапливий, спокійний плескіт хвиль заспокоював та дарував відчуття затишку. Майже як вдома. Якби не легкий скафандр, маска та фільтри. А так хотілося все це скинути, піти скупатися у цьому сірому морі, що так лагідно плещеться та вабить до себе. Але зась: невідомо, які бактерії тут літають у повітрі чи плавають у воді. І як само вони вплинуть на організм людини.

Максим стояв на краю високої чорної скелі та дивився униз, на море. Похмуре сіре небо відбивається у мутній воді, наче у дзеркалі. Хвилі ліниво перекочуються поверхнею моря та неквапливо набігають на берег, вкритий чорним піском. Зверху над ним нависає тінь від Станції — єдиного притулку експедиції на цій негостинній планеті. Станція стоїть на пласкій, наче стіл, вершині кратеру давно згаслого вулкана, який височіє над островом посеред океану. Тут, біля екватора, температура рідко опускається нижче 15 градусів, але рідко перевищує 20 градусів за шкалою Цельсія. М'який морський клімат. І море навкруги із синьо-сірою водою свинцевого відтінку, як грозові хмари, ліниво перекочує високі хвилі та кидає їх на берег, усіяний чорним піском та вугільно-чорним камінням. Такі саме чорні скелі нависають над морем. Тьмяне помаранчеве сонце, більше схоже на нічний ліхтар, ліниво повзе на похмурому сірому небі. Епсилон Ерідана, помаранчевий карлик Класу К. Молода зірка. Та дуже молода планета. Супер-Земля, яка на п’ятнадцять відсотків більша та майже на двадцять відсотків важча за Землю. З силою тяжіння 125 ньютонів. А ще тиск у дві земних атмосфери. Людина звикає до всього. Навіть до такого вічно похмурого неба та моря, до вічних сутінків, бо місцеве сонце ніколи не буває яскравішим за західне на Землі...

Максим думав про те, як виглядатимуть перше та друге покоління людей, які тут виростуть з привезених ними з Землі ембріонів. Перше покоління ще буде схоже на людей, але кремезніші за статурою, з блідою шкірою та грубими рисами обличчя. А якими стануть вже наступні покоління? Як вплине на них подвійний атмосферний тиск, на третину більша сила тяжіння, більша насиченість атмосфери киснем та водою?

Космічний корабель відправиться досліджувати інші планети, а потім — у зворотну подорож на Землю одразу після того, як експедиція збере основні відомості про цю планету, названу Хефрін — на честь однієї з дочок Ран, морської великанші із скандинавської міфології. Десять планет: дев'ять дочок Ран та Егір — планета-гігант майже удвічі більша за Юпітер.

"Цікаво, як тут під час бурі?" — думав Максим. — "Коли сонце ховається за грозові хмари? Хвилі на небі та хвилі на морі. Хмари на небі та хмари на морі. Важко відрізнити одне від іншого. Мабуть, не можна відрізнити, де закінчується небо та починається море. Бо все тут одного кольору. І нам тут жити наступні сто-двісті років. Або триста чи шістсот місцевих років, бо тут рік триває усього 192 земних доби. А доба — сорок вісім земних годин. Важко звикнути до того розпорядку. Чи зможуть наступні покоління людей, які виростуть тут в інкубаторах. пристосуватися до таких умов?"

Замість місяця тут гігант Егір. Він впливає на припливи та відливи. Коли він сходить над горизонтом, небо підсвічується червоним світлом, наче щось палає. І ці відблиски полум'я зловісно відбиваються на чорних скелях, як у дзеркалі. Червоні вогники перебігають зі скелі на скелю, ніби світляки граються у піжмурки. І тоді виходять ракомурахи. Величезні юрби шикуються у колони та йдуть битися один з одним. Мурашник на мурашник. А потім поїдають вбитих — чужих та своїх і повертаються у свої мурашники — величезні споруди з каміння та глини, які так нагадують будівлі у Західній Африці.

Одразу після прибуття Максим поринув у вивчення даних з численних дронів, які вивчали біосферу планети. Розвиток життя тут відповідає приблизно межі ордовицького чи силурійського періоду на Землі — від 480 до 420 мільйонів років тому. Лише ракоподібні спромоглися виповзти на суходіл та одразу його опанували. В океані вже плавають істоти, схожі на риб, яких можна віднести до примітивних хордових. Також тут повно істот, схожих на молюсків. Але вони не наважувалися виходити з води. Комах тут нема взагалі. Ті істоти, які раптово опинилися на березі після відпливу, одразу ставали здобиччю крабів, ракоскорпіонів та ракомурашок. Ось хто тут беззастережно панує на суходолі…