Епілог

Епілог 

Завжди, коли припиняється внутрішній діалог,

 світ руйнується, і на поверхню виходять

 незнайомі грані нас самих, 

як ніби до того вони утримувалися під 

посиленою охороною наших слів.

Карлос Кастанеда

На горі Меру тиша змінюється оглушливим тріском трильйонів цикад. Трелі самців з гучністю під сто децибелів розносяться довкола, підманюючи самок до любовної гри. 

Правічний Дуб на мить завмирає, а потім радісно тріпоче гілками, і  задоволено спостерігає, як жіноча половина цикад погоджується стати одним цілим з наполегливими кавалерами. 

Не дивлячись на видимий хаос, темнотілі комахи зірко лупають червоними очицями, знаходять собі пари, а потім ніжно туляться тільцями одне до одного. Прозорі крильця із золотими прожилками зблискують у повітрі, неначе дорогоцінні діадеми. Цикадам все одно, що під час процесу кохання вони дивляться у різні боки, бо насправді перебувають глибоко одне у одному. Це і є дуальність світу. 

Сімнадцять довгих років Правічний Дуб підтримував комахам життя, доки вони спали. Увесь цей час він старанно напував їх соками власного коріння. П’ять стадій підземного розвитку було успішно пройдено і два дні тому все закінчилося чарівною метаморфозою. За цей час личинки полиняли, зміцнили скелети і трансформувалися у дорослих цикад. Закохані поспішають, бо у них всього декілька тижнів, щоб завести діточок і померти. 

Елль теж тут. Він захоплено спостерігає за феєрією, бо знає: ефект цикади – це магія простих чисел, з допомогою яких можна генерувати цілі світи. Дві тисячі двісті років тому він шепнув про це китайському імператорові Цінь Шіхуанді і той створив за цим принципом свою теракотову армію чисельністю 8 тисяч чоловік. А це лише крапля у морі можливих комбінацій і варіацій для світобудови небесного простору. 

*****************************

Три весілля у один день. Три щасливі закохані пари сьогодні поєднали свої серця, щоб створити власні комбінації сімейного життя. Їхні душі переплелись, щоб відродитись та продовжити безкінечний танок реінкарнацій у земному вимірі. 

Правічний Дуб в задумі посміхнувся до Фенікса: 

— Як ти тоді сказав Івану? Не заважай мені самоспалюватися, так?

Фенікс неквапом почистив пір’я та хитро стріпнув півнячою головою:

 — Хах, сьогодні на молодят чекає така гаряча нічка, що куди там мені з моїми подвигами! Поглянь на них, і справді гарні пари отримались. Іван та Нівея, Микола та Мілана, Родион та Світланка. На жаль, чи на щастя, після перемоги над темними силами усі вони втратили свої здібності до трансформіцій, зате отримали набагато більше – здатність залишатися самими собою. Що скажеш, Дубе?

— А те скажу, що рівно через дев’ять місяців нам з вами слід на онуків чекати. У Івана з Нівеєю народиться синок Манул, у Родиона та Світланки – дочка Рута, а у Миколи з Міланою – близнюки Хранимир та Зоряна. 

— Ет, які складні імена, хіба не можна буде якось простіше назвати? — незадоволено клацнув дзьобом Фенікс. — Чим гірші імена: Мар’янка, Славко, Катя, чи, приміром, Сергійко? Ну чому весь час треба щось неабияке вигадувати? 

— А ще краще нехай назовуть Юпітер, чи Венера. Марс з Касіопеєю теж непогані імена. — докинув Елль. — Мені це про створення цієї сонячної системи нагадуватиме. 

— Не сонячної, а соларної, шановний Еллю. — поблажливо підказав Правічний Дуб. — Зараз же усім, а не тільки нам, Вічний Солар світить. Ех, ти. Наче ще не дід, а вже забуватися став. 

Голоси потонули у шелесті правічного листя та тріпотінні крилець мільйонів смарагдових цикад. 

Народжувався новий соларний день, і він стане новою віхою у житті всього людства. 

Кінець.