Розділ 30 Заключний

Розділ 30 

Заключний

Одного разу у мудреця запитали: 

“Коли чекати змін на краще?”

“Якщо чекати, то довго.” – 

відповів старець.

(з ін-ету)

Елькран підвівся з насиженого крісла і, розхитуючись на обважнілих від хвилювання, ногах, підійшов до операційного столу та уважно придивився.

— Як це могло статися, Хроме? Ти ж гарантував стопроцентний успіх операції. 

Хронометр підняв вказівний палець догори і стенув плечима:

— Стопроцентную гарантію тобі дасть хіба що сам великий Елль.  Вибач, та сканер душ показує, що у цього юнака справді підселилася душа Вогнедара. Вона зараз спить, але скоро прокинеться. Ти радий, друже?

— Ні! Я не радий. Я зовсім не радий. Я злий і скажений, а скоро стану навіжений, якщо син замурований у цій, з дозволу сказати, людині. Вогнедаре, синку, прокидайся, мій хороший, тебе тато кличе. Повір, тато тебе більше за життя любить і нікому на поталу не віддасть. Відтепер все буде інакше. Ми визволимо Солар, я збудую тобі новий корабель і ти будеш літати на ньому куди заманеться, навіть на гору Меру. 

Хлопець не рухався і не реагував.Тоді Елькран хижо розвернувся до Івана і впер руки в боки: 

— Що ти наробив, драконе? Ти обманув мене і вкрав останню надію на синове зцілення. За це я теж відберу те, що для тебе найдорожче. Твою Нівею. Зараз же передам Перкусію і Октавію, щоб її на дев’ятий рівень закинули. Будеш знати, як нас дурити. 

— Не гарячкуй, Елькране, зараз твоя жадоба крові не на часі. — заспокоїв велета Хронометр. — Не забувай, Нівея ще досі моя племінниця і досі нам потрібна. Краще зробимо ось як: замовимо ще трохи Соми. Треба влити декілька крапель пацієнту, щоб до тями прийшов і тіло регенерувало у подвійному темпі. 

— А де ж я тобі тієї соми дістану, якщо останню краплину цей ящер вижер? — все ще лютував Елькран, зі злості стискаючи кулаки. 

— Загалом так, вижер, — підтвердив Хронометр, — а нову ще не скоро твої помічники добудуть. Тоді пропоную злити залишки з наших бокалів, і може, крапля набереться. Андроніко, допоможи! 

За хвилину скупа цівочка блакитного вогню підповзла до краю бокала і на декілька довгих секунд зависла на її краєчку, переливаючись всіма барвами веселки. 

“Наче вранішня роса з квіткою папороті укупі.” 

Чи це тільки  Івану так здалося? 

Дракон подумав секунду, а тоді рішуче порадив:

— Капніть у вухо, так швидше і точніше буде. 

Життєдайна крапля відділилась від краю бокалу і зринула вниз.

—  Є! — Елькран так важко видихнув, що у Андроніки навіть екранчик запотів.  — Тепер дочекатись, щоб душі домовилися між собою, хто головний. Якщо ми все правильно розрахували, то це спрацює. 

Пройшло кілька довгих хвилин і ось, нарешті, дводушник підвівся на ліктях, примружив очі від яскравого світла і наморщив носа: 

— Що це так неприємно пахне, невже каналізацію у піраміді прорвало, або якийсь з черв’яків здох? 

Хлопець повертів головою, ніби приміряючи її вагу, і зупинив погляд на Елькранові:

— Тату? А чого це ти не в кузні, щось трапилося? Не дивись на мене так, ніби я знову завинив. Я вже не маленький, мені двісті п’ятдесят сім років нещодавно стукнуло. Знаєш, зараз я б не відмовився від тієї маленької пляшечки Соми, яку щовечора мама від мене на ключ у коморі замикала. Ой, щось не так з моїм тілом.  Воно якесь маленьке і дивне. Це все – наслідки недостачі Соми, так? Скажи, що це ненадовго і скоро мине, га, тату? Нормальна порція Соми, і я, як новенький. 

Юнак щосили кліпнув, а тоді витріщився на дракона. 

— О, здається, я тебе знаю. Ти – Іван. Я тебе на горі Меру бачив, коли повз Правічного Дуба на кораблі пролітав. Дай подумати. Не може бути, але пригадую, якось я брав тебе рибалити.  На березі річки перед грозою я одному хлопу мало пику не натовк, а тоді ні з того, ні з сього, щуку подарував. Стій. Як я йому щуку подарував? Звідки ці спогади взялися, якщо я все життя у Тартарії ріс, а там тільки Хроноси водяться? 

Іван не знав, як йому реагувати на ці слова, тоді сказав:

— Не гнівайся, Вогнедаре. Так сталося, що твоя душа відродилася у тілі мого брата. Якщо не будеш пручатися і дасиш з ним поговорити, я все з’ясую.

— Нічого не вийде, я проти. 

Вогнедар скрутив дулю і тикнув у ніс Іванові. Потім різко потер очі: 

— Чухаються, зарази. Напевно, рогівка оновлюється. Скоро буду бачити, наче орел.

Дводушник закрив очі, а коли відкрив, то колір його очей змінився з чорного на блакитний.

— Макс? — зрадів Іван. — Це ти? Справді ти, братику? Скажи, що ти, а то мене зараз трясця вхопить. 

— Диявол тобі брат. — злякано скрикнув хлопець, глипаючи спочатку на дракона, потім на велетня, а вже пізніше на Хронометра та Андроніку. Він глибоко вдихнув, видихнув, а тоді сказав сам собі:

 — Спокійно, Максе, ти спиш і все це тобі сниться. Треба тричі ущипнути себе за руку, і мана щезне. Контузія після прильоту арти ще й не такі галюни здатна.

— Щипайся хоч сто разів, я нікуди не щезну. — засовав по підлозі пазурем Іван. — Як би тобі довести, що я кажу правду? 

Він напружився і за хвилину драконячу шкіра валялась на підлозі, а він світив голою дупою перед Хронометром. Скоса глянув на Андроніку. Вперше за останній час вона не гигикала, а з цікавістю його розглядала. Схоже, їй неабияк сподобалися його кубики пресу.

— Дивись уважно, Максиме. Я твій молодший брат Іван, тепер впізнаєш? 

— Іван? Коли ти встиг так подорослішати? Чортів ексгібіціоніст.Чувак, згинь, ти ненормальний.  Іди, прикрий срамне місце. Одні ідіоти довкола, а не лікуються. 

— Якраз я нормальний, а ти – ні. Це довга історія, брате, я тобі її потім розповім, не тут і не зараз. Їдьмо до батьків, вони зрадіють. Треба буде їх якось підготувати, а то ще інфаркт вхопить. Їм сказали, що ти помер, а потім на тебе похоронка прийшла. Ти нічого не пам’ятаєш? Скажу, що похоронка була липовою, а ти всі ці роки за кордоном у спецклініці на реабілітації перебував. Скажу, що після контузії у тебе амнезія була, а я випадково твоє обличчя по телеку впізнав. Поїхав,  документи відвіз, і додому забрав. Не хмурся, так буде краще.