Розділ 29 Ель-Ніньйо

Розділ 29 

Ель-Ніньйо

Після відпочинку Елькран відправився на роботу у кузню та Івана з собою прихопив. Хронометр відмовився до них приєднатися, сказавши, що у нього термінові справи. Пішов з Андронікою допрацьовувати механізм адронного колайдера. 

Елькран дорогою до кузні дещо встиг розповісти і навіть провів дракону екскурсію по підсобним приміщенням:

— Ось тут ми виготовляємо дощові хмари, а тут – морську піну. Технологія скожа, тільки дещо відрізняється. Для хмар ми беремо меншу консистенцію води і спеціальний розріджувач та розпушувач. Не питай які, бо ці інгредієнти засекречені. Обійдемося без назв. Скажу тільки, що водозабір проводиться з солоної або прісної води. Обеззаражена хлором не підходить. Щоб приховати механічні насоси від людського ока, ми створюємо потужні торнадо. Комар носа не підточить, як вони кажуть. Однак, іноді трапляються осічки і люди помічають небесні вімани-Павуки, але тоді їх змушують думати, що це звичайні фізичні явища. Типу, люди неуки і школі погано вчилися. Офіційні інформаційні засоби мас медіа – дуже зручна і потужна річ, коли треба когось переконати та проманіпулювати фактами в угоду владі. Наприклад ось ти, Іване, кому більше віриш: ворожкам, екстрасенсам, тибетським монахам, чи може, славнозвісній Ванзі? Обирай на свій смак, ніхто не вказує, у що вірити. Вибір завжди є, тільки він не такий, на який ти отримав право, коли народився. Та кому я це кажу, краще далі дивись. Ось тут виготовляють лампи для штучних Сонць. Розумієш, вони дуже швидко перегорають, тому доводиться їх частенько заміняти. Це трохи незручно, бо заміна викликає надмірне миготіння і збої у мікросхемі. Штучних сонць на Землі кілька десятків, для підстраховки. Буває, техніки зловлять ґаву і розіб’ють змінну лампочку, тоді на Землі настає сонячне затемнення. У нас форс-мажор, а землянам – розвага. Відпрацьовані лампочки скидаємо прямо на землю, щоб небесний купол ртуттю не засмічувати. Якщо хтось помітить, нічого не зрозуміє, бо спить на ходу і не може оцінити весь масштаб події. 

Підійшовши до великого приміщення з символом схрещених молота та наковальні, Елькран пояснив:

— Це наша основна кузня. Тут ми виплавляємо скло для заплаток небесного куполу. Якщо купол регулярно не ремонтувати, то дірка розповзається і озоновий шар випаровується назовні, як кисень із повітряної кульки. Рептилії за цим суворо наглядають, бо кисень потрібен для вирощування людей. Паралельно ми виготовляємо бурові установки, щоб бурити дірки з підземного світу у верхній. Так рептиліям зручніше контролювати людей, а заразом постачати людський біоматеріал для переробки на білкову їжу. У них це зветься “поживна біомаса”. Нею харчуються рептилоїди-робітники, по вашому – “офісний планктон”. Ті з них, хто знаходиться на верхніх щаблях ієрархії, смакують Сому, правда, розводять її з безліччю інших компонентів, щоб не отруїтися. Ось чому нам мало залишається і наш народ вимер. Гади є гади. Один хтось спробував, тепер інших за вуха не відтягнеш. 

Елькран гнівно сплюнув і пригрозив комусь у темряву:

— Нехай я тільки до вас доберусь, ви за все поплатитеся. Гірко, що наразі асурів мало залишилося, а ті, що залишилися, ледве сновигають від голоду. Відкрию тобі таємницю, Іване, тільки якщо комусь розбовкаєш, я тебе вб’ю. Так ось. Верховних асурів ізолювали у спеціальних в’язницях, захованих глибоко у  мертвих горах Тібету. Проте навіть у летаргічному сні верхновні асури не втратили зв’язок один з одним і спілкуються з допомогою телепатії. 

Елькран замовк, а Іван нарешті здобувся на репліку:

— Здається, я щось чув про цей стан, у нас він називається “соматі”. Стоп. Сома-ті. Тепер зрозуміло, звідки ця назва походить. 

В цей час з нори висунулось рило черв’яка і уважно глипнуло на дракона. Елькран це помітив і різко змінив тему:

— Хапаємо інструменит і йдемо  відпрацьовувати Сому.

 Велет узяв великий молот, десятиметровий шмат м’якого скла, поклав його на ковадло, обережно розігрів міхами і почав вирівнювати край. Іван і собі спробував тюкнути, але не розрахував удару і все скло розлетілося на друзки. От так халепа, здається, сома вдесятерила силу. Ну, тепер начувайся, драконе, зараз тобі прилетить на горіхи. 

Тіла трьох червів одне за одним виросли до стелі і блимаючими очницями втупилися у  горе-робітника. А хай їм грець, які страшні рила, завтовшки з баобаб. Їхня шкіра взялася бриджами і потужно задрижала, вмикаючи ротяки-пилорами. Таке враження, ніби над головою прогуркотіло одразу три реактивних літака-винищувача. 

Елькран відреагував миттєво:

— Октавію, підкинь дров у піч та вруби реактор кочегарки на повну! 

Доки черв’ячі пилорами набирали шалених обертів і наближались впритул до дракона, кузню заволокло їдким чорним димом, ховаючи заколотників під густу чорну завісу. 

— Аттілесе, піддай жару нашим гнійним друзям, а ти, Септімусе, розжар стримуючі ланцюги! 

Голосні команди Елькрана не почув би хіба що глухий, але Аттілес з дитинства був глухим на обидва вуха, тож не покинув роботу, а навпаки, продовжив працювати. Один з червів миттєво кинувся до нещасного асура і в один захід розпиляв велетенське прозоре тіло на рівновеликі шматки. 

— Октавію, Септімусе, ваш черв’як, той, що зліва, Терцію, Легатосе, ваш – той, що справа, а мені залиште потвору, що Аттілеса вбила. 

Чіткі команди у хаосі бійні здавалися чимось неприродним, але вкрай необхідним. Елькран розмахнувся і закинув важкий молот усередину рота середнього черв’яка, від чого у того заклинив механізм цепної передачі. 

Через чад і їдкий дим до Івана донісся голос Елькрана:

— Іване, чого застиг, наче Кубера над спорожнілою казною, швидше неси ланцюги! Та не ті, а он ті, розжарені! От дубина безсамоцвітна, ну огинайся ж! Зліва з хлопцями заходь, а я зправа підскочу. Накинемо і обкрутимо мутанту шию! Ех, який з тебе неповороткий дракон, і де тільки таких друкують. Віддай цеп, краще я сам. Як сам не зробиш, ніхто не зробить!