Розділ 28 Втручання

Розділ 28

Втручання

  Говорячи “так” іншим, пересвідчіться, 

                                                  що не говорите “ні” собі. 

                                                 (Пауло Коельйо)

Піраміду перестало трусити і вона заспокоїлася. 

— Чекай, Іване, зараз я тебе з Елькраном познайомлю. — участливо промовив Хронометр, проводячи маніпуляції з наручним годинником. — Цікава річ, чи не так? — сказав, перехопивши зацікавлений погляд. — Елль подарував, коли з чергового відрядження повернувся. Знаєш, мені і самому дуже подобається. Незамінна річ, коли реальність перепрограмувати треба. На Елізіумі я з цим годинником швидко вправлявся, коли часовий континуум Землі корегував. Та це тільки мала частка того, що цей Хронос може. 

— А й справді, зручно. — заздрісно протягнув Іван. — І я собі таку цяцьку хочу. 

— Нащо тобі? — посміхнувся Хронометр. — Не дай боже, знову в аутиста переродишся. Повір мені, Еллю видніше, він за нас усіх разом взятих думає. 

— Криваві Жнива на Землі теж ігри його розуму? — скривився Іван, почісуючи голодне пузо. — Тоді я землянам не заздрю. 

— Та що ти розумієш, драконе, і взагалі, це не твоя справа, тож помовч. — перепинив Хронометр. — Краще за собою слідкуй.

Що слідкувати, - хотів перепитати Іван, але стулив зуби. Ремені безпеки встигли заховатися у стіну піраміди, але паралельно залишили глибокі порізи на задубілій шкірі. Дивно, що Іван досі відчуває біль, хоч і не повинен.

— Ти що, з дуба впав, Іване, до чого тут Елль? Жнива – то прерогатива Морени. Вона ж у вас смертю повеліває. Злигалася з Рептиліями, ось і результат. Спільні інтереси завжди зближують, це ж і дурень знає. Вони їй – космічну базу “Місяць”, а вона їм – людський біоматеріал і душі, і поміть, усе це в обхід Яги та  Елля, а ти кажеш. 

— Земний Місяць? 

— Ні, мій. Ну ти, як маленький, Іване. Не треба мене перепитувати про те, про що і сам добре знаєш. Чи на тебе уже теж псигенератори подіяли? Взагалі вони не на драконів розраховані, а на звичайних людей, щоб їхній сон підтримувати. Досі цей процес у рептилій гарно виходив, але останні події змінили світ, тому система збій дала. Скоро зовсім розладнається, тому гади злякалися розголосу та чистку несплячих затіяли. Елль терміново на нараду полетів, щоб проблему владнати, а тут ти зі своїм революційною чухалкою. Що, почухав анархістьську дупу, полегшало? Зрозумій нарешті, система вселенської влади не тобою усталена і не тобою розвалена буде. 

— Та я ж хотів, як краще. — почав виправдовуватися Іван. 

— Добрими намірами пекло встелене. — перепинив виправдання Хронометр. — Далі не будь таким самовпевненим, а вперше порадься зі старшими. Наприклад, зі мною. А ось і голова ассурійського підпілля власною персоною нагодився. Знайомся Іване, це Елькран. Елькране, це Іван, чоловік Нії, я тобі про нього розповідав.  

Дракон підняв голову і почав роздивлятся велета. У драконові було п'ятнадцять метрів у висоту, а у ассурові – двадцять з лишком. 

— А, пригадую. — прогудів Елькран. — Це той самий змій, котрий нам Колодязь Дощів спаплюжив? 

У бічній панелі стіни відкрився отвір і моментально виїхав величезний пуф, мало не придавивши драконові лапу. Елькран якусь мить завагався, а тоді неохоче вмостився на пуфі:

— Хроме, невже я тобі не говорив, що ненавиджу ці пуфи. І так спина після кузні ниє, а ти знову мені цю муйню без спинки підсовуєш. 

Хронометр пропустив велетову лайку повз вуха:

— А я так не вважаю, по-моєму, це дуже зручна річ. Ти просто не туди ноги-руки поставив. Завжди ти кудись поспішаєш, друже, і забуваєш з інструкцією ознайомитися. 

— Та куди вже нам до вас, вчених, — повів бровою велет. — Он у Морени гарне сідало, те, що у кузні зараз на ремонті. Мені теж таке хочеться. 

— Перехочеться. — посміхнувся у бороду Хронометр і накрутив годинника. — Ось таке? 

Пуф зник, а на його місці виник великий мармуровий трон з м’якими подушками на сидінні. 

— Оце інша справа. Прямо, як у старі добрі часи. — розцвів посмішкою Елькран і всівся, не приміряючись. — Ого, ти і функцію масажу у спинку вмонтував? Дякую, аж підскакую, тепер нехай мені Морена заздрить. Де моя сьогоднішня порція Соми? Я сьогодні ще не приймав її і вже встиг вихуднути. Так і до прозорості недалеко. Не снідав, не обідав, то хоч повечеряю.

Елькран поглянув на годинника:

— Сома за кілька хвилин буде. Вибач за сьогоднішню затримку, Елькране, у нас форс-мажорні обставини, бо Івана довелося рятувати.

— Нічого і чути не хочу. — скрипнув зубами Елькран. — Я не збираюсь з голоду помирати через якогось-там дракона. У Правічного Дуба мажор з’явився, а я повинен страждати. Той зараз на горі Меру з Феніксом у самоспалення грається, а я з його улюбленцями цяцькатись повинен. Мені тут і так несолодко живеться, а тепер ще й Сому затримують. 

Ассур натиснув червону кнопку на поручні і крісло автоматично розклалося. Після цього велет зручно влігся, поставивши ноги на продовгуватий рухомий валик, блаженно закрив очі і промуркотів: 

— Все-таки Сома та масаж – це дві речі, завдяки яким я досі живий. Ну що там із напоєм, я сьогодні дочекаюсь його, чи помру від розчарування? 

Хронометр клацнув пальцями, розминаючи їх, а тоді накрутив годинника. Настінний механізм відчинив бічну панель і звідти виїхала таця, на якій в центрі красувався величезний бокал з блакитним сяйвом усередині. Елькран обережно, наче дитину, узяв бокал і, смакуючи кожну краплю, випив. Тоді позіхнув і миттєво захропів. 

Хронометр поблажливо кивнув Іванові у бік ассура:

— Не будемо його будити, нехай поспить. Це всього на декілька хвилин, не більше. За цей час  його тіло повністю згенерує необхідну енергію і пооновлює хворі клітини, регенеруючи їх.