Розділ 27 Втеча

Розділ 27 

Втеча

На підземному рівні номер сім лише штучні кристали справляються з освітленням, проте тут їх катастрофічно мало. 

— Дивись уважно і слухай. — говорить пан Хронометр. — Трохи далі кузня по ремонту куполів. Дві тисячі років тому, після вигнання ассурів з поверхні, вони оселелись під землею і вирішили замести сліди власної цивілізації. Вигребли верхній культурний шар, а подекуди просто позасипали піском та глиною. Предковічні дерева пішли на опалення. Солар теж забрали із собою і помістили у центрі Тартарії, а замість нього створили штучне Сонце. Вважай, на коліні зроблене, а усі вірять. На славу постаралися. Для велетів немає нічого неможливого, як, до речі, і святого. Та запаси деревини не безмежні, тож у хід йде коріння. Ніщо не вічне під Місяцем, проте вічний сон, яким приспали людей, щоб підсилити біомагнітне поле Землі. Та й рептиліям потрібно харчуватися. Це ассури майже нічого не їдять, бо мають один секрет. Вони потай спускаються до Солара і женуть рівно таку кількість Соми, щоб вистачило для продовження існування. Одна краплина Соми — один земний день. Миша-шпигунка теж на таких живе, та й усі її родичі. Кубері це вигідно, бо всі вони у нього на службі. Чесно кажучи, не подобається мені той божок, бо дуже жадібний, а жадібність до добра не доводить. На собі перевірено. 

Тим часом один тунель закінчився і почався другий. Пан Хронометр продовжував:

— Знаєш, Іване, я не жалісливий, але ассурів мені чомусь шкода. Їх дійсно мало залишилося, бо повимирали від голоду, так і не дочекавшись кращих днів. Вижили найсильніші і найвитриваліші. Всього десять. Серед них мої приятелі Елькран з сином Вогнедаром, та ще вісім нескорених. Каторжна робота і відсутність енергії Солару поступово роблять свою чорну справу. Елькран – ватажок спротиву, я йому підкоряюсь. Що скажеш, пристанеш до нас? 

— А яка мені з цього користь? — скривився Іван. — По всьому видно, що ассури приречені, хіба диво станеться. Зізнайтеся, пан Хронометр -- не ваше справжнє ім’я, так? 

Тунель звузився настільки, що довелося стати навколішки і повзти, щоб далі протиснутися. Іван скинув зі спини ведмедя, поклав перед собою і повільно посунув. Раз, вдруге. Той спав непробудним сном і ніяк не реагував на стусани. 

— А ти розумний, Іване. — похвалив чолов’яга. — Так, Хронометр – не моє справжнє ім’я, це я собі такий псевдонім взяв, коли з годинниками працювати почав. Елізіум любить показуху. Тільки моє справжнє ім’я все одно тобі нічого не скаже, отож забудь. Для тебе я Хронометр, і крапка. 

Чоловік щільніше закутався у темний плащ, зблиснувши чималим циферблатом на зап’ястку. Іван почекав, доки прохід звільниться, а потім протиснувся слідом. Виповз і застиг перед гігантськими дверима. Хронометр зупинився, неспішно накрутив годинника і вже тоді натиснув на таємний важіль у стіні. Двері від’їхали у бік, впускаючи гостей. 

— Тут вхід у піраміду і часова брама. 

— Не зрозумів, пане. 

— Не називай мене паном, тут я раб, як і ти, Іване. — зітхнув чоловік. — Час позбутися ведмедя. Клади його на алтар.

Тільки зараз Івановому погляду відкрилось те, що ховалось всередині зали. Приміщення підносилось гостряком угору, а у центрі знаходились два білі відполіровані камені, схожі на жорно. Іван підійшов ближче і став роздивлятися символи, що мережили кам’яну поверхню. 

— Поспіши, а то пізно буде. — підганяв Хронометр. — Тут небезпечно. 

Глибоко у землі загуділо. Звук такий, ніби запрацювала зубна бормашина. 

— Не зважай, то ассури свердлять черговий отвір, щоб до Солара дістатися. Кожного разу доводиться свердлити в іншому місці, отож і ям на Землі більшає. Мене тут не повинно бути, бо офіційно я на Елізіумі. 

Іван все ще намагався розбуркати ведмедя, тож не поспішав виконувати команди: 

— А мені Нія говорила, що після перевороту ви сюди назавжди втекли і переховуєтесь від покарання за державну зраду. 

— Та що воно може знати, те дівчисько! — обурився Хронометр. — Відлупцювати б її добряче, щоб надалі мовчала, як риба, та вже поперек ліжка лежить. Граєтесь тут у революціонерів, а мені розгрібай за вами. Усю, віками налаштовану систему, поламали. План по відродженню ассурійської цивілізації коту під хвіст. Знаєш, Іване, скільки здоров’я мені коштувало вмовити Еліля, щоб тебе з Нією не вбивав? Не знаєш? Ото й воно. Анархіст дурнуватий, хлопчисько недолуге, ось ти хто. Дякуй, що я вкотре пожалів тебе і на поміч прийшов, у прямому сенсі з гівна витягнув, а замість подякувати, ти мені цвікаєш зрадою у вічі. Якби не я, то компост з твого драконячого тіла вже б удобрював дерева і народжував самоцвіти. Тепер Елькрану за недостачу влетить. Деви не люблять, коли їх дебет не сходиться з кредитом. Кубера Вогнедара самого на гній пустить, бо саме той відповідає за безперебійну роботу Фабрики Багатств. 

Дракон спробував присвиснути від здивування, але натомість мало не спопелив сплячого ведмедя:

— Ого, як все закручено. Якщо я правильно вас зрозумів, пане, то Нівея точно не у в’язниці? Оце так гарна новина. 

Спершу кохана, а технологія вирощування самоцвітів почекає. Іван уже уявив, як міцно пригорне жінку до могутніх грудей, як увійде глибоко у її тіло, а вона буде довго-довго трепетати у його обіймах, стогнучи від насолоди. 

— Не поспішай радіти, Іване. Так, Нівея жива, але ви з нею ще нескоро побачитесь. Вона надто важлива, щоб ставити під удар її життя в угоду твоїм сексуальним інстинктам. Кубері тільки того й потрібно. Заволодіє кристалами Атлантів, а потім викине дівчину, наче непотріб, а тебе разом із нею. Фінт у тому, що тільки я знаю, де племінниця. 

Іван виструнчив хвіст, підняв шипасту шию і вже відкрив пащу, щоб щось заперечити, коли Хронометр перепинив його словесний натиск:

— Ні, ні, ні, навіть не питай, де вона, і не проси зустрічі. Ти її знову занапастиш своїм коханням, а я винен буду. Загалом, як завжди. Наберись терпіння, Іване, ти ж тепер дракон, магічна істота, а драконам не личить дуркувати. Ти в мене вже і так надто багато дорогоцінного часу і нервів попсував, і деви вже черв’яків випускають. Глянь на годинник: рівно дванадцята. Попереджаю, якщо ми зараз затримаємося хоч на хвилину, то постраждають всі. Ведмедю тут не місце, його слід позбутися. Він вже своє отримав, а шпигуни не тільки у Кубери є.