Розділ 24 Потяг до щастя

Розділ 24

Потяг до щастя

Дракон дочекався, доки ведмідь виконає потрібні маніпуляції і відчинить двері. Двері – гучно сказано, бо то був простий валун, а за ним діра. Діра у гору. Дірява гора важко видихнула і взялась повчати потраплянців:

— Вітаю з наміром, але будьте пильними, хлопці. За вас тут ніхто не впишеться, якщо що. Навіть я не допоможу, коли забудете, за чим прийшли. 

— А ми забудемо? — подав дурне запитання ведмідь.

— Неодмінно! — видихнула гора. — Хто у мене спускається, той заздалегідь риє собі могилу, бо назад вороття не буде. 

— Не лякай, тітонько, ми лякані. — відрізав ведмідь. — Як можна забути про те, що золотими літерами вкарбовано у твій мозок, не розумію.

— А ти спробуй, і дізнаєшся, нещасний. — втретє видихнула гора і остаточно замовкла. 

— Час від часу треба когось їсти, як той казав. — прокоментував гору дракон. — Не люблю кляті квести, аферою смердить. Давай не будемо сюди лізти, а спробуємо в обхід. Террабіт тільки того і домагається, щоб нас знищити і кінці у воду.

— Відколи це ти став таким слабаком? — підкусив дракона ведмідь. — Ану, кинь рефлексувати, а то я Ртуть викличу. Де ти тут інший вхід бачиш? За логікою, тюрма має бути там, звідки вибратися складно, тобто, під землею.

— Не певен. Гора просто хоче нас заплутати і зі сліду збити. Випробування дивне. Ти точно хочеш спробувати, брате?

— А тут і думати нічого. Поліземо і дізнаємося. Коли я був вундеркіндом і брав участь у грі “Найрозумніший”, я ще й не такі загадки розгадував. 

— Згадала баба, як дівкою була. — хмикнув дракон. — Ти ж втратив ті навички. Забув?

— О, уже горі підспівуєш. — нахмурився ведмідь. — Нічого я не забув і все прекрасно пам’ятаю. Та знаєш, відколи я проковтнув твої сльози, у мене макітра почала ясніше варити, ще краще, ніж найновіший комп’ютер. Ось це дивно.

— Знайшов чому дивуватися. Сльози ще й не на таке здатні. Це лише вершечок айсберга. — оскалив пащу у посмішці дракон. — Покористуєшся ними, дивись, і розлучатися не захочеш. Террабіту дулю скрутиш і на три веселі літери пошлеш. 

— А що, може так і буде, я жадібний. — погодився ведмідь. — Одну сльозу приховаю, а другу віддам, треба ж мені з чогось починати нове життя. Останні чотири роки я не жив по-справжньому. Прозябав по казино, гроші материних бахурів на вітер спускав. От вона не витримала і запроторира мене до психушки. Сказала, мені не звикати, а їй приємно, що я весь час під наглядом. Нібито для того, щоб посттравматичний синдром лікувати. Для профілактики себто. Сука ще та. Проте я вижив і витримаю ще. Тепер у мене є шанс все виправити і гора мені у цьому допоможе. Та й ти не підкачай, братику. Повернемося, усе матусі згадаємо. Вона ж нас обох у каналізацію злила, чи не так? А я ж у тебе один такий. Що скажеш?

— Не поспішай з висновками, брате. Може, це для твого ж добра було. Щоб ти знав, у мене зведений старший брат був, Максим, але він в АТО загинув, ще до вторгнення. Потрапив у Ілловайський котел. Черепаха Еуріано мені натякнула, що я можу його повернути, проте за однієї умови. 

— Якої ж це? — зблиснув синіми очима ведмідь. — Ой, ти на мене апетит нагнав, я про жирненького яка згадав. Принеси, поснідаємо? На ситий живіт краще думається. 

— Ніколи за яком ганятися, брате. Макса і Нію треба повертати. Я думаю, що це можна зробити саме тут, і станеться це за умови, якщо я зіграю шахову партію з Террабітом та його хазяйкою Мореною. А стосовно яка я передумав. Гарна ідея. Треба сили відновити і гарненько підкріпитись. Зараз ніч і всі сплять, отож я полечу і вхоплю найбільшого. Чекай тут, я миттю.

***************************************

— Тобі сире м’ясо, чи підсмажити? — поцікавився дракон, коли повернувся з ловів з дичиною у пазурах. 

— Звісно, підсмажене, ще питиєш. Швидко ти мотнувся, я навіть посцяти не встиг. 

Дракон вправно вспоров живіт яку і в два прийоми оббілував тушу.

— Нутрощі будеш, ням-ням!

— Знущаєшся? Ні, не буду, сам їх їж. А краще не їж, давай ними гору задобримо, нехай нам фору дасть. Вкинемо у діру, нехай посмакує.

— Фантазер ти, Родионе Крищенко, ох і фантазер. Шаман із тебе такий собі, але нехай, якщо тобі так легше. Бери, задобрюй, а я тим часом печеню засмажу. Не розумію тебе, сире ж краще переварюється. 

Сонце зійшло. Ніч промайнула непомітно. А ще ж ніхто очей не стулив.

Це загадковий Кайлас. Тут час спливає швидше, ніж зазвичай. Бережись, подорожній, бо постарієш раніше, ніж новим життям обзаведешся. 

— Ти щось сказав, брате? — сонно кліпнув оком ведмідь. 

— Спи, то тобі вчулося. — відгукнувся дракон. Не треба поспішати з висновками, це він гарно засвоїв. 

Роги яка пішли на ритуал. Чи допоможе те Родикове камлання, неясно, проте спробувати варто було. Ячі нутрощі швидко зникли у нутрощах гори, вона навіть смачно плямкнула, присягаюсь!

 О, духи Кайласу, закликаю вас, згляньтесь над сміливцями і впустіть у свої темні володіння! Прийміть їхні дари і вбережіть від смерті. Даруйте їм вашу прихильність і заступіть у разі біди. Нехай з ними буде ваша сила. Амінь. 

“Клоун, а не брат”, — подумалось дракону, — “хіба це щось змінить?”

“Даремно він так про мене” — подумала гора, — “я все бачу і відчуваю.”

“Жирненьке м’ясце, солі б не завадило.” — подумав ведмідь. — “Як норовливим виявився, вмирати не хотів, проте дракон управився, як належить. Який як, і який брат, еге ж.”

— Родику, досить крізь сон булькати слиною, я теж відпочити хочу. — позіхає дракон. — Дай поспати, а то попереду невідомо що чекає. 

***********************************

За підгодини обидвох пробудив потужний поштовх. Це гора розходилася, чи що. Час у діру лізти. Гора наїлася і відпочила, дракон з ведмедем наїлися і відпочили, саме час спортом зайнятися. Нівея товстунів не любить. Саме на ранковій пробіжці вона колись з Родиком і познайомилася. Він тоді перечепився через гілку і впав прямо на дівчину, а вона за це його ведмедем обізвала. Невже наперед усе знала?