Розділ 22 Флотаріум

Розділ 22 

Флотаріум

Слова лишились мені, 

і в шепотінні тіні

я чую уві сні 

історії про неї. 

Слова лишились мені

Як двері без ключів

Боже, лиш слова 

лишились мені…

(Є. Литвинкович “Слова лишились мені”)

Іван скептично налаштований на експеримент, бо не бажає вкотре ставати маріонеткою чужих баталій. Доплеровські прискорення і торсійні часові здвиги з коефіцієнтом скручування 84 для Кайласу – лише відлуння роботи часових справ майстра пана Хронометра. Тут світосприймання конфліктує з дійсністю. Потрапити у безлунну кімнату, щоб послухати, як звучить абсолютна тиша – це наче виклик внутрішнім демонам. Адже навіть у стані абсолютної бездіяльності людина вимушена підтримувати баланс тіла, відслідковувати звуки, аналізувати реакції мозку на сигнали органів чуттів. Ізолювати мозок від зовнішніх подразників, щоб вивчити природу свідомості – ідея не нова. Навіщо це ельфу? Він що, хоче розслабитися за рахунок Івана? Тоді нехай іде у Флотаріум і по всьому. Такі послуги зараз на кожному кроці. 

Щоб знайти вхід, Іванові доводиться понервувати, адже шостий спалах він пропустив і вставив ключа у сьомий камінь, а треба ж було у восьмий. Проте кодовий замок спрацював і двері прочинилися. У подобі дракона туди влізти не вийшло, тож довелося зняти захисну шкірку і спробувати голеньким, у чому мати народила. Добре, що нікого тут нема, тож стидатися нічого. Ведмідь не рахується. 

Місяць вгорі кудись щез, і гору оповила густа темрява. Іван зробив крок досередини і відчув, як камінь пересунувся, знову запечатуючи вхід. Тіло одразу ж занурилося у густу масу і його почало штормити від стінки до стінки. За декілька секунд відчуття печери зникло, так само, як зникло відчуття часу. Темрява поглинула неонове зелене світло і злизала усі візуальні реакції. Байдуже, відкриті чи закриті у нього очі. Іван відчуває себе птахом. Ні. Ембріоном у лоні матері. Десь далеко просковзує самотня думка про те, як там рідні і куди зникла Нія. Ця думка якориться у тім’ячку, стає дедалі важчою і виштовхує голе тіло на поверхню. Вода світиться смарагдовим кольором і з дна долинає мелодія, а відчуття нірвани пропадає. Тіло імпульсивно напружується, а потім перетворюється на кисіль. Іван не може поворухнутися, руки-ноги не слухаються, а в голові паморочиться. Хаотичний стукіт серця будить спрута, який сотнями щупалець виповзає з-під шкіри і розповзається у різні сторони. Іван почувається павуком, котрий всівся в центрі гігантської павутини. Він стає шовкопрядом, котрий міцно обмотався чиїмись придушеними страхами. Чує, як по венах прибоєм стугонить густа кров і ось-ось мозок розірветься на тисячі гострих скалок, гублячи свідомість у спалахах надривних вібрацій. Тіло вже не належить господарю. У нього інший хазян. Террабіт. 

Відчуття безпомічності страшнише за невідомість. Що підготував для бранця ненависний карлик? Боляче. Дуже боляче. Нестерпно боляче, і це тільки початок. Сотні, тисячі, мільйони голок проштрикують клітини і вивільняють нечутний крик:

— А-а-а-а!

Крик тоне у водяній рапі, поглинаючи Іванову спроможність пручатися. Паралізує і повільно вбиває, заштовхуючи у темну безодню.

— Правильно, не опирайся, а то гірше буде. — знайомий голос відбивається від стін печери і локомотив на повній швидкості врізається у голову, тече по скамянілим артеріях і розбуркує чорта Тітапурі. 

— Нічого, потерпиш. Я лише заберу своє, і піду. Мовчи. У тебе печатка на вустах. Процедура надто небезпечна, отож найменша похибка може розвалити Забір. Якщо хочеш вбити Нівею, то вперед. 

Іван відчуває, як стрімкі потоки чужорідних енергій починають розривати його тіло на шматки, вивільняючи потойбічну силу. Світла дедалі менше, а за хвилину печера наповнюється шепотіннями. У них все: скарги, плач, розчарування, любов, ненависть, возвеличення, туга, зрада, страта, і ще багато такого, що й не перекажеш. 

— Терпи, це швидко закінчиться. Всього одна академічна година, і ти вільний. Хіба я багато прошу? Погодься, твої страждання ніщо, порівняно зі стражданнями Нівеї. Або ти, або вона. Третого не дано. Ти ж хотів їй допомогти, ось і допомагаєш. Я не ворог своїм дітям. Відпущу вас одразу ж після закінчення процедури. Зможете жити, де забажаєте. Хоча б у мене. Скажу по секрету, що Мілана зовсім не вміє мої улюблені панно від пилу і павуків вимітати. Не те, що Нія. Зате гарно розуміється на маркетинзі. Тільки знаєш, зятьок, останнім часом попит на пігулки зменшився і не приносить бажаного прибутку. Люди подуріли і вирішили щеплюватися без мене. Ха, вирішили, що вони безсмертні і будуть жити вічно. Дурні! А, ти здогадався вже? Інсульти, інфаркти, ракові пухлини, психічні розлади – це стандартний побічний ефект Забору. Нічого особливого, еге ж? Чому мовчиш, ти там ще не вмер? Добре. Я на це і розраховував, коли відсилав тебе на Кайлас. Тільки дух дракона може те, що не під силу моїй доньці. Вибач, але це був твій вибір. Будь хорошим хлопчиком, і я поділюсь своєю долею від виробітку і ти станеш ще  сильнішим. Як тобі, вражає? Можеш вважати мене тираном, можеш санітаром, мені байдуже. Але ж розум треба чистити щодня, як і зуби. Психіка засмічується. Заздрісні думки, злість, хотілки, стрес, недосипання і все таке. Я вже мовчу про надмірну радість. Все це зараз вирує у тобі, Іване. Ти наразі очисна споруда, а я – асінізатор. Ти зливний бачок, а я – важіль. Грубо, зате правильно. Ти помічав, як найменше відхилення від заданої траєкторії формує десятки нових варіантів розвитку подій? Я про ефект метелика. Ти думав, що “Колодязь дощів” – це щось неземне і чисте, як діва Марія? Ні, промазав. Це моє дітище. Я рейдер, якщо хочеш, а ти – мій посіпака. Ти зараз думаєш, і за віщо тобі все це? Ти був равликом, вибач, аутистом, тому спокусився на умову баби Яги. Хитруля використовувала тебе, як зараз я. Подарувала супер-мозок, знявши його з бідолашки Ведмедя. Так ти став Ловцем. Далі ти спокусився на запрошення Змія і став Стрільцем. Попхався на Елізіум, і там знову зустрів мою доньку у лапах Хронометра. Як результат - державний переворот і Неваленд. Тепер ти – дракон, і мій зять, отож, мусиш виконати моє прохання. Я не так вже й багацько прошу. Свобода волі – лише прикриття. Насправді все наперед проплачено. Ти ще тут? Чудовенько. Коли закінчиш, подякуй від мене Нівеї. Вона зараз розвертає Систему Дзеркал, щоб акумульована тобою чиста енергія транспортувалась на Місяць. Обережно, якщо вмреш, це її вб’є. Зберись. Зовсім трохи лишилося.