Розділ 21 Ртутний гамбіт

Розділ 21

Ртутний гамбіт

— Іване, прокидайся. Ти так голосно гарчав уві сні, що ми думали, що лавина зійде. 

Нівея трусить дракона за лапу, а та з розмаху скидає її в провалля.

— Що ти наробив, ідіота шматок! — волає Родик. — Нівея-то у чому винна, що ти з котушок злетів і кричав крізь сон, що не бажаєш рятувати людство? Тепер однією проблемою більше. Як викручуватись будеш? Ти ж щойно вбив кохану людину, ти це розумієш, звіре? Що тепер буде, навіть не уявляю. Ти ж мав у Маносаровар пірнати, а натомість біди накоїв. 

— Га, що таке? — спросоння лупає очима дракон. Він важко сопе, а потім видихає полум’ям. — Де Нія? Куди ти її дів, ведмежа твоя пика? У хованки вирішив зі мною погратися, так зараз не той час, щоб шаради розгадувати. У Маносаровар пірнати у мене потреба зникла, а ось лють навпаки, прокинулась. Правду Черепаха казала, що у мені більше темряви, ніж світла, тепер це я і сам відчуваю. 

— Яке світло, яка темрява, у тебе що, остаточно кукуха поїхала? Нівея в урвище впала, а ти їй допоміг. Ти її вбив, а тепер я тебе вбивати буду. Зуб за зуб, чуєш? За Нівею я тобі горлянку перегризу. Якщо хочеш правду, я дівчину досі кохаю, не те, що ти. Добре, що ти вже не прикидаєшся благородним, бо тебе вже давно демон поневолив, і це всім видно. Ось чому ти у живе озеро не хочеш пірнати. Зізнайся, як воно, занапащувати світ? Ти вирішив з дружини розпочати, бо вона тобі кісткою у горлі стала, не дає на криваву доріжку стати, я правду кажу? Кому ти служиш? Дай подумати. Точно не Террабіту, і навіть не Язі. Самій Морені, богині смерті, так? Доки тебе не було, Нія мені встигла дещо розповітсти. Криваві Жнива розпочалися, а її на Землі не виявилося, от Морена і наказала доньки позбутися. Так усе було? Правий був ельф. Даремно я йому не повірив. Щоб ти знав, це він наказав тебе пасти, і Нію заодно, але я не догледів. Тепер начувайся, бо пощади не буде. 

Родик підстрибнув і вчепився зубами у драконячу шию, що, наче труба, нависла зверху. Іван захитав головою, намагаючись струситит нападника. Потекла чорна кров, зрошуючи рясними краплинами білий сніг і одразу ж перетворювалася на сірі горошини. За хвилину вони злилися докупи і утворили цілу калюжу, з якої постав юнак у сірій похідній панамці і чорних окулярах на носі. Голе тіло було вкрите сірим димчастим нальотом, а з рота йшла ледь помітна пара. 

Іван у запалі сутички не помітив і хвостом збив хлопця додолу. У того панамка злетіла, і на голові завовтузилися змійки рудого волосся. Хлопець швидко підскочив до ведмедя, вдарив кулаком по носі, і той вимушено відпустив дракона. 

— Вчасно я тут з’явився, — низький гортанний голос будив зачаєні страхи, а сіра слина запікалась на снігу, віщуючи недобре. — а то б ви тут повбивали одне одного. Хазяїн на це добро не давав. Навпаки, він дав мені чіткі інструкції: дракона відрядити у “безлунну” кімнату, ведмедеві дати ключа, щоб прослідкував, аби дракон звідти не втік раніше, ніж роботу зробить, а темну ельфійку терміново відправити на базу Лунатиків. Ха. На Землі Жнива у розпалі, а вона тут ошивається. Рук не вистачає, щоб душі сортувати, а вона на Кайласі другий медовий місяць справляє. Бажаючих померти понад норму, тож треба частину назад у тіла повертати, а то баланс живих, мертвих і ненародженних порушується. Де дівка, що я її не бачу? Невже мене раніше за вас внюхала і знову втекла, як колись із вімани? 

У той час як прибулець виголошував свій монолог, іван встиг зализати рани на шиї, а Родик стишив кров із набитого носа. Майже одночасно вони повернули голови до блискучого гостя і одночасно випалили:

— А хрін тобі! 

Ця несподівана синхронність викликала дружний регіт і розрядила напружену атмосферу. Дракон з ведмедем глипнули одне на одного, тоді на непроханого зайду, і разом закінчили:

— Пішов геть! 

— Ого, яка у вас солідарність трудящих тут намалювалася, можна навіть комунізм запроваджувати. Що, братня кров заговорила? Так я можу прямо зараз ще разок кровопускання вчинити, щоб позбавити вас цієї зарази. Удруге питаю: де ельфійка? Морена наказала її повернути, а її накази виконуються негайно, бо порядок один для всіх. З генсеками не шуткують, бо ці жарти на Колимі закінчуються. Ха-ха. Богиня смерті не любить чекати, а одразу на порох пускає. 

— Навіть не питатиму, хто ти і що ти, — скрипнув зубами Родик. — Нівея на дні урвища, іди, пошукай, якщо хочеш спину зламати. Тільки вперед розкажи, як ти примудрився із Іванової крові повстати. Я таке тільки у кіно бачив. “Термінатор”  називається. 

— А, ти про це. — панамка гойднулася і сніг знову пропік сірий плювок. — Тут нічого розказувати. У печері для медитацій цей дракоша мене по голівці стукнув, ось я і вмер. Монахи полінилися мене по-людськи поховати, натомість плоть від кості відділили, потім все топірцем подрібнили, змішали з цзампою і згодували рибам у озері. Тепер ясно? Швидше розказуй, де дівуля, бо я поспішаю. 

— А, тепер ясно. — скривився ведмідь. — Ясно, чому місцеві не їдять рибу. Не ясно, як ти потім воскрес, ти ж наче не Ісус Христос, еге ж? Значить, хтось допомог. Хто?

— Дід Пихто і баба з пістолетом, ось хто. — сплюнув під ноги хлопець. — Звісно, що я не Ісус Христос, і без магії тут не обійшлося. Ельф один постарався, тому я тут. Ти, я бачу, кіно полюбляєш, а “Міст у Террабітію” дивився?  

— Тобто, твій хазяїн Террабіт, так? А чому ж ти димишся, наче торфяна купа?

— Це побічний ефект, “ртутне божевілля” називається. Чим більше перероджень, тим більше у мені ртуті. Отака фуйня, малята. Не забалакуй мені рота, а показуй біженку. Де вона, мене вже кличуть. 

— Стоп, не поспішай, дай я потішусь. Ти ж ніби помер, то яка тобі від ртуті шкода? 

— Так, ведмедю, не вумнічай, бо я вже сердитися починаю. Так, помер, ну то й що? Навіть після смерті я не хочу кому попало душу віддавати, щоб нею потім першородні вімани заправляли чи власне існування продовжували. Западло мені, ясно? Дракону заціпило, чи що, чому він мовчить, наче риба-канібал у озері?  Може він знає, де втікачка? Так нехай скаже, можливо, я розкажу, як у “безлунній” кімнаті вижити.