Розділ 19 Говорить гора

Розділ 19

Говорить гора

Говорить гора: не знаєш ти меж.

Куди ти біжиш, куди ти ведеш.

Говорить гора: що хочеш, проси.

Дай з неба, гора, живої роси.

Hardkiss

(The Hardkiss «Говорить гора")

Старій системі пора вийти на пенсію. Винеси на смітник усе, що віджило і більше не має над тобою влади. Це не просто розбита чашка, а сміття твого минулого. 

Не маятник вічний, а той, хто його рухає, той, хто смикає за важелі, утворюючи інерцію.

Час винести на смітник того, хто забороняє тобі дихати на повні груди, надуваючи, наче повітряну кульку. Вибух вже скоро, і він вирішить усе.

Вибухни, врешті, і подивись уважно: а що змінилося? Нічого, еге ж? Нічогісінько. Чорна діра статична, а всі, кого вона поглинає, продовжують рух по інерції у її космічних нутрощах. Інерція – гарна штука. Бактерії розповсюджуються, віруси розмножуються, спори цвілі діляться і знову проростають в уражених місцях. Спори цвілі – вічні, а ти? А ти - ні, так і змирися з цим. Навіщо до чогось прагнути, якщо врешті все перетвориться на порох і розвіється у космічній дірці.

Кудись ідеш, щось робиш, а навіщо? Бо тобою керує сила інерції. Напрямок траєкторії задано, поштовх отримано, а що у сухому залишку? Глупа смерть. Питання у тому, кому вигідно її пришвидшувати. Не намагайся це зрозуміти і виграти там, де вже не один розумник мозок зламав. Просто не роби нічого, і все. Сядь, розслабся, і вдихни на повні груди, доки ще є час. Проте тебе уже втягнуто у гру, яка називається словом «життя», отож не пручайся, будь лапусиком і живи. Лічи кожен крок, кожен вдих і видих, адже життя – це математика. Або ні. Забудь, не витрачай час на лічбу. Не витрачай час на того, кому на тебе наплювати. Кого так само, як і тебе, втягнули у земну гру і хто не бажає помічати ниточок, за які ним смикають.

Підкажи, коли ти останнього разу був щасливим? Не пам’ятаєш? Вітаю. Я – теж. Уловлюєш, ми з тобою однакові і немає різниці, який ти на матричний вигляд. Ми однакові, бо граємо у одну гру, яка називається «Зроби наступний вдих, або помри прямо тут і зараз». Ні, ні, помовч. Я знаю, що ти зараз скажеш. 

Логіка засинає там, де прокидається серце. Ось ти і попався. А найсмішніше те, що тобі це подобається. Подобається порпатися у смітнику, відшукуючи розбиту чашку і жити минулим. Добре, якщо ти наполягаєш, я її склею. Вона ж була твоєю улюбленою. Скільки разів ти пив з неї ароматну каву і мріяв про щасливе завтра, проте воно так і не настало, а чашка встигла розбитися. А хто тобі давав гарантію, що твоїм мріям присуджено збутися? Мрії проросли у тобі, наче цвіль, заражаючи мозок отруйними спорами сподіваннь, одначе встигли добряче пропалити, чи то пак погріти тобі душу. Цього достатньо. Чи ні?

Посидиш, позітхаєш, а потім дістанеш заначку і підеш купувати нову подружку. Створиш собі нового ідола і почнеш йому поклонятися, приносячи жертви у вигляді дорогосортної кави.  А нехай тобі грець із твоїми бажаннями. Роззирнись навколо: сонечко світить, трава зеленіє, пташки співають, комарі кусають, мухи набридають, хіба це не кайф? 

Цвіль не ходить до магазину, не закупається чашками і кавою, вона просто є. Може, і тобі так спробувати? Але ти - не такий, ти розумніший і вибагливіший за цвіль, чи не так?

 Доки дихаєш, ти борешся за життя. Це твій вибір, отже, не скигли, коли замість чашки на базарі тобі запропонують каструлю. Такі закони ринку. Немає чашки, візьми хоч щось. Якщо одна мрія не здійснюється, плюнь на неї, розітри ногою і надумай іншу. І неважливо, що ти уже не маєш часу на її здійснення.

Поглянь, який величезний вибір у супермаркеті «Земля». Всесвіт щедрий, це ти жадібний. Вчепився за розбиту чашку, наче дуркувата змія за власний хвіст, і не бажаєш відпускати.

 А ти смітник під назвою «Історія» бачив? Сходи на екскурсію у Вікіпедію, буде цікаво. Отож бо й воно. Бери каструлю і не психуй, а то я вже хвилюватися починаю.

*************

— Нівеє, нагадай мені, будь ласка, що ми тут робимо.

— Ти що, завис, любий? — кривиться дівчина. — Мало того, що я повинна була сама з Куберою розбиратися, так ще й Уроборос активнішим за тебе виявився. Доки ти тут сидів і рефлексував, я вже встигла зробити справу і вижити.

— Не говори загадками, кохана. Хто така Кубера?

— Не така, а такий. Він місцевий божок. За ваших і за наших грає, а ось голи пропонував мені забивати.

— Америку відкрила. Хіба не знаєш, Ніє, що світ оманливий, і кожен виживає у ньому, як може. Цяцьку принесла?

— Уроборос? Ха. Так. Тільки це не я його принесла, а він мене.

— Тобто він? Натурою, сподіваюсь, не розраховувалась? — встряв у розмову перевертень. — Я так і знав: комусь вершечки, а комусь корінчики жерти.

— Згинь, Родику. Тебе взагалі ніхто сюди не кликав. Сидиш без діла, тільки небо коптиш та інтиму під обід просиш.

— Ну, звісно, хто всрався? Невістка. — вишкірив зуби ведмідь. — От і роби після цього добро темним.

— Де — ти, і де — добро, юродивий?

 — Заткнись, Родионе. - і собі прицитькав ведмедя Іван. --- Ніє, що стосовно Уроборосу? — дракон розвернувся, займаючи більш зручне положення і ніби ненароком зацідив лапою у вухо перевертню, що той аж власні задер.

— Ех, Дракован, не чекав я від тебе підлянки. Користуєшся тим, що більший і сильніший, так, братухо?

— Який я тобі брат, бурмило? І чого я тебе ще в утробі матері не задавив, сам собі дивуюся.

— Ти сам собі лестиш. Це я тебе вбити мав.

— Чого ж не вбив? Отож, не роби язиком вітер, без тебе погода псується.

— А я не тільки язиком можу вітер робити, а ще й дупою. Хочеш, продемонструю? Я тільки що гірких корінчиків наперся, бо від вас м’яска не діждешся.