Розділ 13 Білогрудка

Розділ 13

Білогрудка

А Родион в цей час уже був в районі гірського хребту Кайласу. По дорозі Террабіт повідомив основні нюанси місця, які хлопець пропустив повз вуха. Що йому святиня чотирьох світових релігій, коли він не вірить у жодного бога. Ельф наголосив, що ця гора здатна міняти сокровенні бажання людей, тож Родик має бути пильним. Не тим пильним мішком, що з-за вугла притрушує, а у сенсі, на сторожі. Не вундеркінд, а до слів чіпляється. Прямо друга пані Яга. До чого тут бабця? А вона так само не любить тих, хто неправильно думки формулює і називає речі не своїми іменами. А, ще. Назад дороги немає. Пхе. Хто сказав, кайласький бог? І що треба виконати завдання. Про це зеленопикий пізніше повідомить, коли Родиона трансформує. Навіщо? Правда у тому, що ніхто зі смертних не має права підніматися на магічну вершину і бачити божественні лики. За порушення протоколу – смерть. За відхилення від траєкторії дороги – смерть. За зрив операції…

— Та знаю, знаю, уже здогадався. — хмикає потраплянець. — А як же Іван з Нівеєю? А, вони віднедавна вміють личини змінювати, після того, як на Елізіумі державний переворот влаштували? Цікаво, а де у той час був я? А, під корінням Правічного дерева у схованці сидів? Ну-ну.

— Сам розумієш, гігантські павуки на Тібеті не водяться. Твоє астральне тіло я викупив, але тобі доведеться обрати нову подобу. Знаєш, хто на Тібеті водиться? Ні? От, неук. Звичайно, що яки, сніжні барси, леопарди, рисі, гірські барани та гімалайські ведмеді. А ще вовки, лисиці та зайці. Куди ж без них. Є ще містичний Лев, але його можуть побачити тільки просвітлені. Обирай! — наказав ельф, кутаючись у благенький брунатний плащик. Через дірки просвічувало кістляве, вкрите гнийничками, тільце, з рідкими колючками волосся. — Даю право вибору, я сьогодні добрий.

Террабіт скинув прим’ятого капелюха з пір’їною за пояском і підкинув. Доки капелюх падав, повітря загусло і перетворилось на Різдвяний холодець, приправлений доброю порцією желатину:

— Ну?

Та Родика уже голими руками не візьмеш. Він нікуди не поспішає і вирішив потролити троля:

— Яком не хочу бути, бо здоять або на м’ясо пустять. — і загнув великого пальця на руці. — Сніжним барсом чи леопардом і риссю стрьомно, бо доведеться за право лідерства гризтися. — у хід пішов вказівний палець з глибоким порізом біля нігтя. — Гірським бараном, сам розумієш, Туранчоксе, мені бути не комільфо. — Родик ніби граючись, показав і загнув середнього пальця, задумливо підвівши очі догори. Ельф ледве стримався, щоб не зламати цього фака раніше, ніж нахаба закінчить перелік відмазок. — Вовком, лисичкою і зайчиком нехай дітки на новорічних ранках у дитсадку бавляться. — хлопець загнув безіменного. — Лев, як я зрозумів, привілегія просвітлених, а я зроду не любив медитації. — хруст мізинного пальця сповістив про те, що це істинна правда і ось-ось буде об’явлено переможця рейтингу. Ельф нашорошив гострі вуха і закінчив за потраплянця:

— Ясно. Будеш гімалайським ведмедем. Що ж, це твій вибір. Сподіваюсь, ти не прогадав. Опля! — ельф віртуозно впіймав капелюха і гундосно заспівав на мотив мультика про Капітошку:

— Білогрудку я створив,

мені це легко, я такий.

 і пісенька моя крута,

і пісенька моя страшна,

як лезо палаша!

Родик  розтис кулак і остовпів, поглянувши на довгі пазурі, що хижо вибилися з-під густої шерсті. Потім оглянув себе з ніг до голови і перелякався:

— А чому я не повноцінний ведмідь, ельфійська твоя пика?  Туранчоксе, ти геть здурів? Ведмеді ходять на чотирьох лапах, а я перевертень якийсь. Дивись, пузо голе, без шерсті. Та й стою я на двох ногах. Руки як були, так і залишились. Ти вирішив познущатися з мене, чи як?

— А не треба було фака показувати. Усю магію зіпсував. Вона цього не любить. — фиркнув у відповідь ельф. — Тепер маєш те, що маєш. Користуйся на здоров’я, лебедику, і повернути опісля не забудь. В обмін на астро-Павука. Я ще не один раз твій варіант перепродам на Елізійському базарі. Знаєш, який попит буде? Перебою не буде від бажаючих. Дай, за вушком погладжу. Давно мріяв це зробити. — ельф простягнув руку, але вчасно відвів, бо Родик-ведмідь огризнувся і мало не відхватив кисть.

 — А тобі пальця в рот не клади. Молодець. Кусай на здоров’я, тільки чур, не мене, а своїх ворогів. От зараза, Чура викликав, тепер требу доведеться давати, коли додому повернуся. 

— А Пеку теж служиш, чи як? — оскалив гострі ікла Родик. — Чи він у Пеклі не головний?

— Не плутай грішне з праведним, Білогрудко, а то дехто може образитися. Та то лірика. Тепер перейдемо до головної умови. З Іваном зробиш, що я скажу, а ось Нівею і  кігтем не зачепиш. А зачепиш, навічно перевертнем залишишся. Слідкуй, щоб з голови моєї доньки навіть волосина не впала, а якщо впаде, підбереш і у зубках принесеш. Я їх колекціоную.

 — Серйозно? — гмикнув Родик. — Вона що, золотоволоска? Не помічав.

— А тобі й не треба. Краще за околицями слідкуй. Ракшаси поруч, та й асури не дрімають. Потім доведи, що ти звір, а не людина. До речі, які відчуття? Шкіра не тисне, шерсть не задовга, під пахвами не потіє, хвіст не закороткий?

— Ти що, вирішив мене позлити на доріжку, ельфе? Я ж тебе порву і не допоможуть ні твої ракшаси, ні асури.

 Родион вороже наступає на кривдника, а той задкує, спотикаючись об гостре каміння.

— Стій, навіжений! Ади, яка люта! – нарікав хрін на цибулю! — намагається приказкою погасити конфліктну ситуацію Террабіт. Він послизнувся на снігу, але рівновагу не втратив. Родик і собі вирішив не пасти задніх і вступив у літературний батл:

— А ти, ельфе, мовчи. Їж борщ з грибами, та держи язика за зубами. Що, вхопив?

— Їла б кума, та ложки нема. — продовжуючи задкувати, мовив ельф, ще більше розпалюючи потойбічний вогонь у очах перевертня.

— І собака скавучить, коли мороз тріщить. — Родик раптом зупиняється і нашорошує кругленьке вухо.