Гравець від бога.

Розділ 11 Втеча

Розділ 11

Втеча

— Мамо, як ти могла? — перше, що питає Родион, коли у палату ввійшла Таміла Гаврилівна. Відвідувачів сюди не пускають, але їй, як лікарці, можна. Яскрава сукня під білим халатом, наче бенкет під час чуми.

 — Як ти могла так зі мною вчинити? Ти зрадила мене. Ти позбавила мене не тільки нормального життя, але і брата. Признавайся, це правда?

Таміла Гаврилівна занепокоєно дивиться на сина, вішає сумочку на стілець і сама всідається на краєчок. З-під халата видніється петличка мікрофона. А у сумці що, диктофон? Вирішила записати синів голос і слухати, коли сумно стане?

— Про що ти, сину? Яка правда? У чому я тобі повинна зізнатися? Ти не уявляєш, яка я  рада, що тобі краще. Ти щось собі навигадував, Родечко. Ти ж знаєш, я ніколи і нічого від тебе не приховую.

— Невже? І чому я тобі не вірю? Ти ж сама психотерапевт і маєш знати, що таке регресивний гіпноз. Усе передбачила, все прорахувала, але сюрприз! Уявляєш, як я здивувався, коли дізнався? Де мій брат? Куди ти його поділа? У пологовому лишила, чи на органи здала? Я б у тата запитав, але він на небесах, тож доведеться відповідати тобі. Попереджаю: якщо іще раз збрешеш, я втечу звідси і сам усе з’ясую. Якщо, звичайно, мій брат не готується полетіти на Марс по протекції Ілона Маска.

— Ти уже жартуєш, синочку? Це добре. Ідеш на поправку, любий. Зовсім скоро тебе випишуть і ми поїдемо додому. Ти ж саме про це мрієш, надіє моя?

 Таміла Гаврилівна нервово косує на петличку і сіпає мочку вуха із сережкою з діамантом. Родион уважно спостерігає, як дрижать материні пальці з довгим червоним манікюром а-ля кривава графиня Елізабет Баторі.

— Не заговорюй мені зубів, мамо. Сама віриш, у те, що говориш? Звідси мене винесуть тільки вперед ногами. Питаю втретє, і востаннє. Де? Мій? Брат?

Таміла Гаврилівна мовчить, втупивши погляд в одну точку. Таке враження, що її погляд проникає крізь Родиона і бачить того, хто стоїть позаду. Мовчанка затягується. Треба розірвати цю павутину і вбити павука.

— Так. Ти правий, сину. УеТо брат.

— Близнюк? — радісно підстрибує Родион і, як мала дитина, від захвату сплескує в долоні.   Минулий час у материному зізнанні пролітає повз його вуха. — Яке щастя це чути!

— Ні. Не близнюк. Ви різнояйцеві. Двійнята. Ти схожий на мене, а... е… твій брат був точною копією тата.

— І де ж він? Я зараз же хочу його бачити. Мамо, мені стільки треба йому сказати, ти навіть не уявляєш. Чому ти мовчала цілих двадцять років? Чому розділила нас?

Родион запускає кістляву руку з синіми прожилками під тонкою білою шкірою у довге біляве волосся і з силою куйовдить. Тільки тепер до нього доходить весь зміст материних слів і жах ситуації.

— Він що, помер при народженні? Це я його вбив. От  ідіот!

Родион кидається до вікна і з силою сіпає залізні ажурні ґрати.

— Я теж не хочу жити. Це я винен в його смерті. О, чорт, ну чому все так заплутано? — біляві пасма волосся падають на підлогу, а за ними й Родик. Він б’є кулаками невидимого ворога і кістяшки одразу починають кровоточити.

Таміла Гаврилівна  з острахом спостерігає за реакцією сина, готова натиснути тривожну кнопку, заховану під халатом. Одначе розуміє, що якщо вона це зробить, назад вороття вже не буде. Жінка ковтає гірку жовчну слину і йде ва-банк:

— Іван не помер. — голос тихий, майже беззвучний, наче тиждень нічого не їла.

— Що ти сказала? Повтори.

— Іван не помер. — тепер вдається вичавити голосніше, і цього достатньо, щоб припинити істерику Родиона. Та голос дрижить, зривається на крик:

— Іван не помер, чуєш мене?

Тіло Родиона безсило завмирає на підлозі, а тоді повільно підводиться і мляво всідається прямо під ліжком.

Таміла Гаврилівна навпаки, рвучко підводиться зі стільця і маленькими кроками міряє відстань до вікна. Потім крізь ґрати намагається роздивитися жовтогруду синичку, яка присіла на гілку осіннього дерева. За вікном чи то мрячка, чи то сніжок. Жінка усе б віддала, щоб зараз опинитися на місці тієї синички та уникнути допиту і важкого вбивчого погляду сина, яким той просвердлює її занапащену душу. Таміла Гаврилівна відчуває присмак жовчі, що піднімається зі шлунку до горла від емоційного шторму. Вона повертається спиною до вікна і говорить, наче пережовуючи гадюк у роті:

 — Іван народився замотаним у пуповину. Синій, наче пінгвін. Лікарі думали, що не виживе, але зробили так, щоб витягти його з того світу. Потім поставили невтішний діагноз. Аутизм, чи ДЦП, я уже не вдавалася у деталі. Ти хоч розумієш, Родечко, що тоді це означало для мене? Це поставило б хрест на моїй медичній кар’єрі, лишило б усіх радощів життя. Дмитро був проти, але…

— Що, але? Ти мене з розуму зводиш. Дай вгадаю. Ти покинула Івана у пологовому. Покинула напризволяще, так? Яка ж ти матір після цього, скажи? Ти зрадниця, графиня Баторі, ось ти хто! Чуєш? 

Родион закушує губу до крові і з останніх сил опирається бажанню пожбурити у матір щось важке. Не вийде. Ліжко і стілець намертво прикручено до підлоги. Треба перетерпіти, бо знову з'вляться санітари і почнеться старе кіно з блакитним присмаком. 

— Зрозумій мене, сину. Я була молода, повна амбіцій. Мені не потрібен був такий тягар. Тим паче, що народився ти. Здоровий і рожевощокий. 10 балів по шкалі Апгар. Того, іншого, взяла на всиновлення моя звідна сестра. З того часу ми з нею не спілкуємося. Хоча твій тато, царство йому небесне, намагався нас помирити, але я була непохитною. Він потай від мене їздив до Оленки і давав гроші на лікування Івана.

Таміла Гаврилівна на хвильку втрачає пильність і повертається до вікна. Декілька секунд спостерігає за пташкою, милуючись її яскравим животиком і уявляє, що буде, коли ця синичка потрапить у клітку. Золоту клітку, обсипану діамантами. Це справедлива плата за свободу. Колись вона сама обрала таку ж клітку і досі не шкодує про це. Родион далеко не дитина. Щетиною заріс. Треба нагадати санітаркам, щоб побрили, а то на дідугана скидається. У задумі не одразу помічає, як у палаті стає тихо, а тоді над самим вухом чується швидкий гарячий шепіт:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше