Розділ 6
Монастир Чиу
В той час, як група збиралася до купи, щоб вирушати далі по маршруту, Матвій запропонував Нівеї план наступних дій:
— На джипі доїдемо до містечка Сага і зупинимося у готелі. Потім поїду у Лхасу, заберу друга з лікарні і відправимося до аеропорту в Катманду. Звідти полетимо додому. Тебе влаштовує такий розклад, Нівеє?
— А у чому ти мене провезеш, у наплічнику? У мене візи немає, так само, і грошей.
— А ще ані ковід-паспорта, ані смартфона. Де ж вони поділись? Загубила?
Матвій витягує довгу шию і стає схожим на великий знак запитання. Йому не терпиться дізнатися про таємницю, яку ось-ось має розкрити дівчина.
— Якщо тобі після цього полегшає, то так, Матвію, загубила. А, може, хоки вкрали. Скільки ти заплатив на все про все, щоб потрапити сюди?
— Багато. Близько п’ятдесяти тисяч гривень за тур. Це не враховуючи місцевих витрат, а ще переліт сімсот зелених.
— І це ти вважаєш, дорого? Копійки. — пхинькнула Нія.
— Значить, у тебе татко — олігарх, принцесо? Дай вгадаю. На приватному літаку чартерним рейсом прилетіли, а ти вирішила втекти і сховатись від всевидячого ока і потролити предка. Тебе зараз шукають, з ніг збились, а ти тут загораєш. Так?
— Може й так, а може, й ні. Я ж у мертвому озері викупалась і на мене амнезія напала. Нічого не пам’ятаю.
— Але ж пам’ятаєш власне ім’я.
— Так може, це не моє справжнє. Може, я його вигадала і насправді мене звуть Маруся чи Фрося. Яка різниця?
— Різниця є. Може, за тебе нагороду призначено і я зароблю.
— По морді ти заробиш, а не винагороду отримаєш. А, може, я кілерша і переховуюсь тут у очікуванні появи особливого клієнта, ти про це не подумав?
— Еге ж. І оптику у Ракшасі тримаєш. Тому живця ловиш власними принадами. — важко видихнув Матвій. — Я уже не доберу, Ніє-Марусе-Фросю, коли ти серйозно зі мною розмовляєш, а коли жартуєш. Загадуєш загадки, наче Лара Крофт.
— Бідненький, так покинь мене. Їдь до друга, летіть з ним додому, а лахи твої я бандеролькою надішлю.
— Оце вже ні. Тоді я сам себе застрелю за те, що покинув тебе тут, навіть твої кіллерські навички не знадобляться. — посміхнувся Матвій. — Є ще один варіант. Зараз заїдемо у монастир Чиу, помедитуємо у печері Падмасамбхави, а потім ще подумаємо, що тобі далі робити.
— Як ти взагалі ці довгі китайські імена вимовляєш? На диктора вчився? Сподіваєшся, що я помедитую і до мене пам’ять повернеться, чи чартерний літак приземлиться з королем Непалу на борту і забере мене, нерадиву доцю? — Нівея закочує очі і молитовно складає руки на грудях:
— Ом мані падме хум!
— Ти практикуєш мантри, а казала, що нічого не пам’ятаєш. Дивлюсь на тебе, Ніє, і не можу натішитись. Ти справжня перлина у квітці лотоса. Загадкова і прекрасна, наче темна Ліліт.
— Ого. Ти вже визначся, Матвію, яка я. Світла, чи темна, а то я вже сама починаю вагатися. Дивись, бабайки у джип сідають. Покричи їм, щоб нас зачекали.
Матвій натяг наплічник і загукав:
— Денг вомен! — Сподіваюсь, китаянки не підпалять джип, коли ти у нього припаркуєш свою кралечку.
— А нехай, лишень, спробують!
*********************
— А це справді Тибет, Матвію? Ти нічого не плутаєш? — хихотить Нія, викликаючи несхвальні погляди шановних китаянок, які з острахом принишкли і мовчки глипають на дивну попутницю.
— А що з ним не так? — перепитує юнак, вдивляючись у пейзаж за тонованими вікнами автівки.
— Як на мене, то це звичайний степ, тільки з териконами. Нічого особливого.
— Кому як. Мені тут подобається.
— Авжеж, після мурашника-Києва тобі безлюдний степ раєм здається. Може, ну його, Київ? Одружимося, оселимося в Тибеті, дітей заведемо. — грайливо вправляючи пасмо темного волосся, фліртує Нія.
— Я буду самок яків доїти, а ти чай з жиром продавати. Краса, як думаєш?
— Ти не жартуєш? Справді хочеш тут залишитися? Уже уявляю, як кожного вечора після чергової дійки ти ходиш митися на родонові джерела при монастирі, а потім гаряча і свіжа застрибуєш до мене у ліжко.
— Охолонь, Казанова. Я радше тебе у казані з чаєм утоплю, ніж дозволю до себе доторкнутися.
— А звідки ж тоді у нас діти візьмуться, коли ти будеш такою неприступною? — здвигує плечима Матвій.
— А ми місцевих сиріток усиновимо. Кого ти більше хочеш: хлопчика, чи дівчинку? А, може, всиновимо близнюків?
Джип добряче підкинуло на вибоїні і Нія упала на руки хлопця.
— Упс! Ось ти і потрапила в мої обійми, і я не вмер, а ти казала! — збиваючи подих, у захваті заторохтів Матвій. Йому явно подобається ця гра. Нія не пручається. Навіть розслабилася у нього на колінах і замріяно запитала:
— А тут золоті копальні є? Я ж, як не як, принцеса, і до роскошів звикла.
— Повно. Тільки, схоже, все уже викопано до нас. Ти б бачила, Ніє, золоту статую Будди Шак’ямонті. Вона велетенська!
— А де ти її бачив?
— В головному монастирі Лхаси – Джаконзі. На зворотному шляху заїдемо, покажу. Їх тут загалом багато різних.
— Усе. Я передумала. — випручується з Матвієвих обіймів Нія і вирівнює позу на сидінні. — Давай краще будемо, як Боні і Клайд, і поцупимо усі золоті статуї?
— Яка ж ти все-таки весела, Ніє. Уявляєш, які у нас розумні і красиві діти народяться?
— Знову ти за рибу гроші, Матвію. Я ж тобі вже сказала, що передумала. Насправді я — чайлд-фрі, тобто діткам соплі підтирати — це останнє, про що я мрію.
— А що тоді? Фокуси в стилі Коперфілда будеш практикувати? Може, монастир сховаєш?
— Ти про моє недавнє купання у озері? Ну, все, догрався. Слухай уважно. Воєнну таємницю відкриватиму.
Нія витримала багатозначну паузу, а потім випалила:
— Мене сюди дракон приніс. Уявляєш, закохався по самі вуха і вирішив, що він краще Клайда вміє орудувати. В банду вербував, але я була непохитною. От він мене і викинув серед териконів на розсуд долі. Добре, що я у озеро приводнилася. А тут саме ти з бабайками нагодився. Врятував мене. Тепер задоволений, Шерлоку?
#9224 в Любовні романи
#2077 в Любовне фентезі
#4667 в Фентезі
#1170 в Міське фентезі
боротьба за долю людства, дракони, гумор і непередбачувані пригоди
Відредаговано: 29.06.2023