Розділ 4
Придонні води
Нівея не пам’ятає, що саме потягнуло її до води: чи відблиски зірок у річці, чи то палахкотіння десятків свічок, встановлених на вінки, чи то чиясь темна воля обкрутила дівочу свідомість і спокусила прийняти вечірню ванну. Факт залишається фактом. Дівчина зняла одяг і забрела у темну купіль. Ноги приємно залоскотав пісок, а потім придонні водорості потягнули тіло на дно. Голос у голові нашіптував не пручатися і віддатися теплим хвилям Котелевки.
За спиною Іван кликав її на ім’я, але Нівея вже розчинилась серед миготливих вогників. Гілки дерев міцно зав’язали у вузлики крони і зімкнули вгорі, щоб, бува, не передумала і не вислизнула з пастки. За якусь мить тіла дівчини торкнувся зелений промінь, що, наче спис, вигострила придонна темінь. Нія закричала від страху і почала шалено борсатися ногами і руками. Вона нарешті згадала, де вона і що час вибиратися на поверхню за ковтком свіжого повітря.
— Це ж треба, забула, як дихати під водою. За п’ять років нічого не змінилося. — голос у голові затих, а потім голосно розсміявся. — У тебе пам’ять, наче у золотої рибки, доцю.
Так само шпиняв Нівею строгий таточко, коли була ще маленькою, і забувала вчасно почистити панно із лугових трав і там дуже швидко заводились величезні павуки.
«Тепер ти повинна їх з’їсти, лінивице.» — металевим тоном наказував тато. — «Будеш знати, як слідкувати за порядком і дбайливо виконувати хатні обов’язки.» — Тато притискав Нівеїне тільце до стіни і меланхолійно запихав їй до рота живих восьминогих кровопивць, а вона верещала від жаху і розмазувала сльози упереміш з павучими лапками.
Відтоді Нівея страшенно боїться павуків і ніколи не пропускає генерального прибирання по середах і суботах.
— Ну що, доцюню, ось ти і попалася! Невже так розслабилась від кохання, що начисто забула про мої здібності транслювати магію через воду? Ну точнісінька Золота Рибка! Така сама, як твоя непутяща мачуха. На жаль, а може, на щастя, від осинки не родяться апельсинки.
— Не чіпай маму, а то…
— А то що? Що ти мені зробиш? — запульсував у голові погрозливий голос.
Серце у грудях дало збій, а потім зателіпалось так швидко, як ненависний павук на свіжосплетеній павутинці.
— Припни думки, дитинко, а то біди наробиш. Уже дихаєш крізь воду? Чудово. Я хоч і астральний, але не залізний. Відчуваю, що забула про нашу домовленість.
— Яку домовленість? Я тобі, тату, нічого не винна. І припини називати мене Золотою Рибкою, я вже не маленька.
— Еге ж, не маленька. Виросла, а розуму не винесла. Думаєш, просто так я залишив тебе у спокої на цілих п’ять років? Думала, втекла і кінці у воду? Борги повертати треба, і то з процентами. Твоя мачуха теж чимало їх набралася, а повертати не поспішає. Вільною художницею зробилася. Але це не надовго. Зовсім скоро до неї прийдуть мої колектори і зроблять запит по формі. Як думаєш, доцю, зійдеться у неї дебет з кредитом, чи доведеться у боргову яму закидати?
— Знову ти за своє, таточку. Не ображай матері і не очікуй, що вона до тебе повернеться. Мати не твоя рабиня, тож змирись і відпусти її.
— Та яка вона тобі мати? Ти при своєму розумі, Нівеє, чи мізки магічним сяйвом засліпило? Твоя справжня мати – пані Морена. Володарка Зими і Місяця, а все інше – лірика. Ось про кого ти повинна піклуватися, а ти, як баран, чи то пак баронеса, вперлася рогом: «не хочу, не буду!» Ти ж знаєш, рано чи пізно, це має статися.
— Що статися? Місяць на Землю впаде, чи ти у людину перетворишся?
-- Не іронізуй, доню, сама знаєш, про що я. Тебе на Місяці чекають. З ніг збилися, а ти тут шашні із елізійцем крутиш. Чи я щось плутаю? Він же землянином був. Ні? Зовсім з розуму зійшла. Веліал через тебе постраждав. Поскубся з Мореною. Тепер людцям не поздоровиться, довго розгрібати доведеться.
— Мене ваші проблеми не обходять. Той демон надто хитрий, кого завгодно обмане. Навіть такого прозірливого і бувалого ельфа, як ти. Думаєш, те, що мати від тебе втекла, не його рук справа? В Римі Сікстинську Капелу реставрувати треба було, от Велік і вплинув на емоційний стан художника, щоб той справу закинув. Звів їх з мамою, закохав одне в одного, пересварив з Папою.
— Овва! А ти про це звідки дізналася? Невже зв’язок зі звідним братом підтримуєш? Молодець. Думаєш мене переграти на моїй же території? Не вийде. Я твої багатоходовки наперед прораховую. Івана закадрила, щоб до пані Яги підлизатися? Признавайся, які у тебе з нею темні справи? Знаю, молодильними яблуками запаслась. Цілих тридцять три золотих! Це ж цілий скарб. Признавайся, де заховала? Я все одно знайду. Якщо чесно розкажеш, залишу з них тобі половину, а ні, то начувайся. Не подивлюсь, що ти моя донька. Як там у темній книзі? «Якщо дитя твоє ослухається тебе…»
— «зітри його з лиця землі». - закінчила за татка Нівея. - Ну то й що. Уже від вмовлянь до погроз перейшов? Швидко ж ти справжнє обличчя відкрив. Може, ти теж мені не справжній батько, а тільки прикидаєшся ним, щоб вигоду від Морени отримати? Я підозрювала, що у ваших стосунках щось нечисто, але щоб настільки!
Нівея у розпачі затулила лице руками і її плечі почали здригатися, розводячи навколо себе рівновеликі зеленаві кола.
— Говори та не заговорюйся, мала. Мої стосунки з Мореною – то не твого розуму спава. Іч, прокуроршу ввімкнула, як про Івана згадав. Кажу по доброму, викинь це кохання із голови. У мене для тебе вже давно гарна партія є, і це не Іван.
— Пригадую, ти так само казав про мого Бубу.
— І був правий. Що не так? Ти ж сама його зі світу зжила. Ужалила риб’ячими колючками, а я допоміг.
— Я і не шкодую. А чому Бобік на Мальдіви попхався, щоб мені нещасний випадок влаштувати? Я не якась там мадам тю-тю, здачі давати вмію. З тебе приклад беру. У мене гарний учитель був.
— Чому був, доцю? І зараз є. Ти сама відповіла на своє питання. Розумнице моя, помсту слід подавати у холодному вигляді, ось ти і подала. З Іваном проверни те саме. В чому проблема?
#9444 в Любовні романи
#2123 в Любовне фентезі
#4781 в Фентезі
#1200 в Міське фентезі
боротьба за долю людства, дракони, гумор і непередбачувані пригоди
Відредаговано: 29.06.2023