Розділ 17 Стратегія і тактика

Розділ 17

Стратегія і тактика

Після сніданку Родик емоційно скис і вайлувато розлігся на камінні, ігноруючи докори Нівеї:

— Я розумію, що після ситної трапези рекомендується полежати і покемарити, щоб жирок зав’язався, але у нас зовсім немає на це часу.

 — Треба шукати вхід усередину гори. — докинув дракон.

 — Вам треба, ви і шукайте. — недбало огризнувся перевертень і ліниво позіхнув. — Куди ви поспішаєте, не розумію. Швидкість відомо де, потрібна.

 — Але ж Родю… — почала Нівея.

— Ніяких але. Я відпочити хочу, а будете заважати – покусаю. — ведмідь повернувся на бік, закрив очі і демонстративно захропів.

 — Біполярний розлад невиліковний. — з розумним виглядом підсумувала дівчина.

  Перевертень перестав голосно хропти і гмикнув:

— Ой, не сміши мої круглі вуха, Ніє, ти що, психотерапевт, щоб мені діагнози встановлювати? Для цього мені матері вистачає.

 Дракон махнув крилом і роздратовано видихнув дим через ніздрі:

 — Кохана, перестань принижуватися, нехай дрихне. Баба з воза, кобилі легше. Навіщо нам цей телепень, ми і без нього прекрасно обходилися. Скинемо баласт, і крапка. Я на собі двох тягти не збираюся.

Родик перевернувся на інший бік і почухав спину:

— Еге ж, не треба, ще упрієш, захворієш на манію величі, що я тоді Ельфу скажу? Не догледів братця? Ви, як малі діти, молодята, усьому вірите. Пожартував я, хіба не ясно, а ви одразу діагнозами розкидаєтеся і ображаєте на рівному місці. Це я вам перевірку влаштовував, перевіряв, чи не кинете мене ще раз, як тоді, на літаючому острові.

— Ну і як, пройшли перевірку? — просичав Іван, прикопуючи лапою недоїдки.

 — Звісно, що не пройшли, що і треба було довести. Вам на мене завжди було наплювати, хіба не так?

 — Наплювали б, якби на Елізіумі залишили. — скреготнув зубами дракон.

— А за віщо нам тебе любити, ти щось хороше нам зробив? — підтримала мужа Нія.

 — Мда. Сама собі суперечить. — промимрив під ніс перевертень і почухмарив за вухом.

— Ти щось сказав, найдо, а то я не розчув. — скинувся Іван.

— А тобі і не треба, то Нівея повинна. Правда, красуне? Це ж твої слова були, що люблять не за віщось, а просто тому, що люблять?

— Так, мені все зрозуміло. Пора тебе гнати, доки на смертну кару не набалакав. —  дракон став у грізну стійку і вправив пащу.

 — Нічого ти не зрозумів, ДракоВан, у цьому і проблема, проте не хвилюйся, я твої окуляри протру і навіть різкість наведу на вхід у неприступні бастіони.

— Ти знаєш, де вхід у гору? Чому ж ти раніше мовчав, Родику? — Нія стріпнула чорним волоссям і навіть підстрибнула з радощів.

— Знаю. Мені гірський Лев на хвості приніс, що вхід на дні озера знаходиться.

— Якого саме? Тут їх два. — перепитала Нія.

— А ти  сама як думаєш, мушко?

— Я думаю, що у Маносароварі. Вгадала?

— Е, ні, не вгадала. Вхід у Ракшасі. Ти темна напівкровка, тобі і карти здавати. 

— О, уже й виконавицю знайшов. Ловко ж у тебе виходить загрібати жар. — Нівея підійшла до перевертня і щосили турнула у плече.

Родик перекотився через голову і підхопився на рівні ноги. Потім підійшов до дівчини і ніжно погладив по волоссю:

— Ти чого б’єшся? Образилася, що я назвав тебе напівкровкою? Кинь дути губки, лялю, це ж факт. — потім нахилився до самого вуха дівчини і ледве чутно прошепотів:

— Для мене ти завжди була і будеш найгарнішою у світі богинею. Я буду поклонятися тобі вічно, навіть храм на дні Ракшасу возведу. Ой, стривай, а він там уже є.

— Відійди від Нії, потворо. Що ти їй встиг нашепотіти, звірино? — дракон спересердя закрутився на місці і мало не перечепився через власний хвіст. Потім зупинився і почав виймати гостру скалку, що застрягла у лапі. — От, чорт, не помітив, як загнав. І тебе зараз у прірву зажену, якщо прямо зараз  не скажеш, що затіваєш.

— Не гнівайся, коханий, Родик нам допомогти хоче, про вхід розповідає. Правда ж, Родю?

Перевертень на хвильку втратив нитку розмови, бо уважно розглядав золотий ланцюжок, що вибився поверх коміру куртки дівчини.

— А що там у тебе? Приворотний амулет, чи підсилювач любовних утіх?  Дай і мені поносити, не будь жаднюгою, Ніє. Може, і мені пощастить приворожити котрусь дівулю, якщо ти така неприступна.

Родион швиденько простягнув лапу і потягнув за ланцюжок. На груди дівчині вигулькнув і впав перстень із великим зеленим каменем. Такий Іван бачив на пальці у Мілани. Дракон забув про намір скинути перевертня у безодню, і переключив увагу на Нію:

— А чому я його вночі не бачив? Гарно ж ти мені очі відвела, кохана. Знову ельфійські штучки-дрючки заморочили мені голову.

— То не штучки-дрючки тебе заморочили, а спокусливі дівочі гірочки. — гигикнув перевертень. — Здається, я щойно розкрив чийсь зговір. Оце так пощастило, і не говори. Хочеш, я викладу свою версію подій? — і, не чекаючи на Іванову згоду, швидко заторохтів:

— Усе логічно. Ельф відіслав тебе на Кайлас, а Нію в навантаження приставив, щоб шпигувала за тобою, а звіти через перстень передавала. Ну це ж ясно, як божий день, хоч я у бога ніколи не вірив, тому і тобі не раджу, бо де бог, а де ми, діти Землі і Сонця. Краще гірка правда, ніж тупий розводняк, краще гірка редька, ніж солодкий фрукт із дерева пізнання. Ось тобі і Єва, Адаме, ось тобі ілюзії подружнього життя, ось тобі круто замішаний сюжет для чергового блокбастера. Режисер усю дорогу водив тебе за ніс, а ти ні сном, ні духом, братуха. Ой як я тобі не заздрю, зате який я радий, що відкрив тобі очі на очевидні речі. Звісно, те що нас не вбиває, робить сильнішими, а, значить…

— Стули пельку, нещасний, — грізно перебив потік Родикової свідомості дракон. — а ти, Ніє, навпаки, відкрий і поясни, що відбувається. Я слухати не хочу, що триндить ця звірина і навіть дозволяю тобі врізати йому по шиї за зведення наклепу. Звісно, якщо те, що він каже, справді наклеп. Ну?