У кожної дитини є іграшки. У когось більше, у когось менше. Хтось має дуже дорогі забавки, а хтось тішиться ляльками-мотанками, що зробила мама чи бабуся. Та не тільки діти полюбляють ці речі. Багато дорослих, а особливо ті у кого є свої діти, граються іграшками. А є й такі, у яких є цілі колекції. Та, на жаль, ніхто не знає, що відбувається з ними, коли іграшки залишаються удома самі, без господарів. Що вони роблять і про що мріють? Мало хто замислюється над цим. Але під час відсутності людей іграшки роблять дуже багато цікавого. Я розповім Вам про один такий випадок…
Його звали Юрчик. Він був гарним чорноволосим та синьооким хлопчиком-іграшкою. Юрко був улюбленцем господині, через що мав великий клопіт з деякими іншими заздрісними іграшками. Хазяйка Оленка приділяла йому дуже багато уваги. Чомусь він для неї був неначе рідний… І хоча йому було добре в цій затишній оселі, поруч з Оленкою, та все ж Юрчик мав свою, здавалося б нездійсненну, мрію. Він мріяв стати людиною назавжди. Тільки не живим роботом, який не вміє жити у мирі і співчувати, а справжньою турботливою, чуйною і товариською людиною. Але як це зробити? Це питання повсякчас бентежило Юрка.
Одного дня, коли Оленка пішла з дому, всі іграшки як завжди ожили і почали спілкуватися між собою. До Юрка підійшов його найліпший друг єдиноріг Ітон. Він був дуже гарний, але трішки кумедний, бо влітку десь на вулиці загубив свого рога, коли грався з хазяйкою в пісочниці. Через це інші іграшки глузували з нього і не хотіли з ним спілкуватися, а Юрі дуже подобалося це маленьке створіння. І в них зав’язалася розмова.
Юра дуже зрадів такій новині. Він уже малював у своїй уяві, що буде робити, коли стане справжнім хлопчиком, а не лялькою. Але почалося відбуватися щось незвичайне. У повітрі повисла злість, і думки почали прокручувати в голові не дуже гарні сюжети. Юра не розумів, що коїться.
Виявилося - все дуже просто. Заздрісні іграшки супергерої Лего підслухали розмову хлопчика і єдинорога. Вони вирішили, що не можна дати змогу Юрчику стати ЛЮДИНОЮ. Бо їм Оленка і так мало уваги приділяє, а тоді взагалі забуде про них. Лего вирішили викрасти ріг, коли господиня повернеться з магазину.
І вони таки зробили цей злочин, коли Оленка повернулася з покупкою. Поки дівчинка обідала, бо дуже зголодніла, наші антигерої вкрали ріг і сховали. Господиня побачила, що річ зникла і так розхвилювалася, що почала плакати. На плач доньки прибігла мама і почала її заспокоювати: « Не плач, доню. Ріг, мабуть, десь закотився. Ми зараз його з тобою знайдемо!» Мама з Оленкою перевернули догори ногами всю кімнату, але так і не знайшли ріг для Ітона.
Щоб трохи відволікти і розвеселити доньку, мама запропонувала Оленці трохи прогулятися вдвох і випити чаю з тістечками в улюбленій Оленчиній кав’ярні. Дівчинка, хоч і з неохотою, але погодилася піти з мамою.
Юрко уважно спостерігав за пошуками рогу. Він прекрасно розумів, хто це зробив. Але поки господиня з мамою були вдома, він нічого не міг вдіяти. Тільки но вони пішли, як хлопчик-лялька ожив і почав творити. Для початку він заспокоїв свого товариша єдинорога, а потім пішов шукати героїв Лего. Довго відшукувати не довелося. Вони самі прийшли і почали кепкувати з Юрчика, на що він їм дуже грізно сказав:
Але на боці Юрка була не тільки правда і доброта його намірів, а й фігурка єгипетської кішки Лілу. Вона завжди стояла на комоді і спостерігала за всіма іграшками. Вона, як ніхто, знала, хто несе добро іншим, а хто просто егоїст і думає тільки про себе. Та ніхто ніколи не звертав уваги, що вона теж оживала, коли господарів не було вдома. І ось Лілу, перший раз за скільки років, стрибнула між Юрком і Лего і так зашипіла на злих героїв, що вони, без жодних вагань, віддали ріг і втекли десь за шафу. Їх ще дуже довго не могли знайти. Ітон одразу забрав собі ріг та виконав заповітне бажання Юри. Хлопчик подякував усім, хто йому допомагав, і пообіцяв ніколи нікому не розповідати про життя іграшок.
Коли повернулася Оленка з мамою і побачили живого хлопця, спочатку вони злякалися і просто заціпеніли, бо не могли зрушити з місця. А потім мама Оленки кинулася до Юрчика: «Живий! Живий!». Навіть іграшки, які були в кімнаті не приховували свого подиву, а переглядувалися і здивовано кліпали очима та знизували плечима. А коли мама нарешті перестала обнімати Юру і змогла говорити, вона пояснила, що хлопчик насправді був братом Оленки. Коли він був немовлям, його викрали з ліжечка. І ніхто не знав, куди він подівся. Вони дуже довго шукали його і не переставали вірити, що колись він повернеться. Але час минав, Юра не знайшовся, і в мами з татом з’явилася Оленка.
«Так ось чому, коли Юра був лялькою, мені весь час хотілося обійняти його, пригорнутися до нього, бо він мій брат!!!» - вигукнула Оленка.
А Юра розповів, що коли він був ще немовлям, серед іграшок була страшна фігурка короля. Він дуже його боявся і не хотів з ним гратися. За це злий король перетворив Юру на іграшку. Він хотів для хлопчика такої долі, яка була в нього: щоб Юрчика ніхто не любив, і ніхто з ним не грався. Але між ними була велика різниця – це зле і добре серце. Через свою чорну злість король загинув, його викинули у сміття, а Юрко, маючи в серці тільки добро і допомагаючи іншим, отримав можливість повернутися і жити як справжня ЛЮДИНА, хоча і через багато років.
#4606 в Фентезі
#1142 в Міське фентезі
#3285 в Різне
#671 в Дитяча література
Відредаговано: 10.01.2022