Розділ 1

Нейт

Сидячи у своєму лімузині, я витягнув ноги й кинув газету на сидіння.

— Скільки, бляха, треба часу, щоб узяти каву? — пробурмотів я собі під ніс.

Я хотів швидше дістатися офісу й почати день. Багатомільярдні компанії самі собою не керуються.

Я продовжував дивитися у вікно, подумки підганяючи Крісa. За кілька хвилин він нарешті з’явився, відчинив двері й простягнув мені каву.

— Я вже подумав, що ти полетів за зернами в Колумбію, — сказав я, забираючи свій напій.

Він відкрив рот, щоб відповісти.

— Пане! Ви впустили свій гаманець!

Я обернувся на голос. Невисока білявка в джинсах, футболці й чистому білому фартусі.

Досить симпатична, але нічого особливого… якщо не враховувати її чесність.

Вона підбігла до Крісa й віддала йому гаманець. Навіть не подивилася в мій бік.

Зазвичай я притягую до себе жінок усюди. Я знаю, що в мене непростий характер, але зовнішністю природа не обділила.

Кріс подякував їй, і вона швидко повернулася до кафе.

— Ти в порядку, Нейте?

Я примружився, коли він сів навпроти.

— У порядку.

— Тобто тебе зовсім не зачепило, що ця мила бариста навіть не глянула на тебе? Ні на тебе, ні на твою машину?

— І що? — сказав я й зробив ковток найкращої кави в місті.

— Ти ж не звик, що тебе ігнорують.

— Мені тридцять вісім, а не вісімнадцять.

— Ну-ну, — усміхнувся він, забираючи мою газету.

Я вирішив його ігнорувати. Хотів насолодитися кавою, а не сперечатися.

Тиждень пролетів швидко, і до п’ятниці я вже чекав вихідних. Вирішив заїхати по каву дорогою додому. Цього разу сам, а не посилаючи Крісa. Ми стали в чергу.

— Я міг би принести, — сказав він.

— Знаю. Хотів трохи пройтися.

І ось та сама дівчина, що була в понеділок, приймає моє замовлення. Вона не дивиться мені в очі, тримає погляд десь нижче.

— Добрий день, що вам приготувати?

— Капучино. Кріс, тобі щось?

— Ні, дякую, — сказав він, оглядаючи зал. Його робота — бути моїм охоронцем.

— Звичайний чи великий?

— Звичайний.

Я спостерігав, як вона пробиває замовлення й готує каву.Здавалося, вона одна в залі.

Мій погляд ковзнув її тілом. Красиві, широкі стегна; погляд піднявся вище — золотисте волосся, зібране в пучок.

Бліда шкіра... її тіло стало б чудовим полотном для мене. Я відчув, як у мене набрякає член.

Я простягнув їй картку, вона віддала мені каву. Все так само не підводила погляду. Здавалася знервованою. Я забрав картку й пішов, не сказавши ні слова.

У лімузині я сказав:

-Хочу, щоб ця дівчина була в мене вдома на вихідних. Ти знаєш, що робити.

Кріс здивовано підвів очі, коли ми сіли.

-Вона ж не у твоєму смаку. Сумніваюся, що погодиться.

- У кожного є своя ціна. Знайди її, кинув я, дивлячись у вікно.

Кріс, як завжди, перевірив будинок і пішов. Я написав йому, щоб він віз її саме сюди, а не в пентхаус.

Їхати назад у місто мене бісило. Я прийняв душ, переодягнувся. Мені потрібно було когось трахнути цими вихідними.

Ідеально - цю молоду баристу. Цікаво, яка в неї ціна. Так простіше не прикидатися, ніби мене цікавить щось інше, крім її кицьки.

Я почув, як хлопнули вхідні двері. І з нетерпінням чекав на Кріса.

Він повернувся один, але з широкою усмішкою.

-Ну? Де вона?

Він знизав плечима.

-Здається, у неї немає ціни. Вона веліла передати: «Пішов ти нафіг, пихатий покидьку».

Я кліпнув, не відразу усвідомлюючи його слова. А потім відчув, як закипає лють.

Виходить, це полохливе кошеня вміє випускати кігті. Вона щойно зробила величезну помилку.

-Добре. Значить, буде по-поганому.

Усмішка злетіла з обличчя Кріса.

-Босе, ти впевнений? Вона не схожа на тих дівчат.

-Роби.У тебе тиждень,-сказав я.

Ніхто й ніколи так зі мною не розмовляв. Тим паче якась безіменна офіціантка з йобаної кав'ярні.