Розділ 61

- Привіт, - він знову оголив свої білосніжні губи та подарував мені свою посмішку, - ну як тобі такий сюрприз? - Він став рівно, а потім почав обертатися навколо, немовби для того, щоб я оглянула "товар" з усіх боків. Одягнутий він був в костюм, який підкреслював його прекрасне тіло.

- Ну, на четвірочку! - Оцінювальним поглядом зміряла я його та почала усміхатися у відповідь. Не можна було давати приводів, щоб він знову загордився і почав мене підколювати. Але звичайно ж, якщо чисто самій собі признатися, то він був ідеальним. Самій захотілося перевірити цей "товар" особисто... Кожен вигин...

- А за що ж ти зняла мені один бал? 

- Як для сюрпризу, то ти занадто говірливий та з нахабним характером! - Ну не можу я без кпинів в його сторону, коли ми поруч одне з одним.

- Хто б казав! - Захихотів чоловік у відповідь. Ну так, яке їхало, таке й здибало, ну ніяк не можемо без того, щоб не вколоти одне одного.

- Так за це я тобі й подобаюся! Хіба ні? - Підійняла одну брову запитально я та наблизилася до нього, типу показати, що ні, ховраху, я тебе взагалі не боюся.

- Ну так, заноза в дупі! - Зробив крок до мене він, - але моя заноза в дупі!

Що??? Він сказав "моя"? Мені точно не почулося чи потрібно повертатися в лікарню та проходити огляд у лікаря щодо справності вух?

- Твоя? - Вирішила відразу на місці вирішити й з вухами, і з цим дурником.

- Скажи мені, будь ласка, - з серйозним обличчям промовив він, - як ти вважаєш, мені підійде трішки сліпувата та глухувата дівчина? Яка твоя думка?

- Ну специфічні звичайно у тебе смаки, але коханню все підвладне. - Здвинула я плечима, ніби промовляючи - "яке мені до тебе діло".

- А, то тут ще не все, ця дівчина ще й не надто кмітлива. - Промовив він та взяв мої руки у свої. І від цього дотику я застигла на місці. - То фото своє не побачить на знімку, то слова не дочуває... Та ще й нахабна така! Як думаєш, можна таку дівчину приборкати? 

- Головне, щоб приборкувач шию не звернув. - Посміхнулася та висмикнувши одну руку поклала її на його шию. - Не зверне шию цей приборкувач?

- Не переживай за нього, він сміливий. До того ж він давно чекав на таку дівчину... - Разом з цими словами він доторкнувся лобом до мого лоба, і від цієї маленької відстані мої ноги почали підкошуватися та тіло прострелило від приємного тремтіння...

- А що це ти так сьогодні нарядився? Свято якесь чи що? - Гаразд ми з Настею йшли святкувати моє виписання з лікарні та позбавлення від Лени, а що він одягнутий як з голочки?

- Ну не міг же я прийти на перше побачення зі своєї дівчиною в сімейних трусах. - Вимовив він ці слова, а я вже була вище неба. Дівчина... Я ЙОГО ДІВЧИНА... Вщипніть мене хтось, бо він вже двічі мені сказав, що я його, а я все ще не вірю в це.

- Надіюся, що в мене буде ще не один привід одягнутися так, а особливо в той день, коли моя дівчина одягне білу сукню та стане моєю дружиною...

Ох, я все ж таки не змогла втриматися на ногах та почала з'їжджати вниз від цих відвертостей та насолоди. Як фізичної, так і моральної. Але Андрій не дав мені впасти та втримав за талію притискаючи до себе та передаючи тепло свого тіла мені. Наші вигини тіла притискалися одне до одного і немовби вкладалися в пазл. Пазл кохання, який пов'язує нас.

Невже може бути краще в той момент, коли чоловік, якого ти бажала, признається тобі в почуттях, його тіло так близько до тебе, що ти відчуваєш кожен його подих, а ти сам літаєш в небесах від щастя?

Може! Я відразу це зрозуміла, як тільки він вп'явся поцілунком у мої губи та назавжди закарбував цією дією, що Я ЙОГО. Назавжди. Без залишку... 

***

Ось і закінчилася історія нашої Аліни. Все ж таки вона змогла пройти крізь всі випробування, які були у неї на шляху. І попри те, що шлях був тернистий і досить важкий, але вона знайшла того, хто зможе подарувати їй щастя та затишок в цьому такому не простому житті.)

Щиро дякую, що пережили цю історію разом зі мною!)Мені було дуже приємно читати ваші відгуки та думки!)

Надіюся, вам сподобалося) 

**********

Запрошую вас в мою новинку - "Гра з почуттями", яка вже стартувала і є на сайті)Приємного читання!)

- Стій на місці! - Розноситься десь позаду мене голос, який пробирає до кісток та змушує застигнути на місці. 

- Це Ви до мене? - Наважуюся на запитання, але боюся повернутися туди, де стоїть володар цього голосу. Такого застрашливого з одного боку, а з іншого такого владного та манливого, що по тілу проноситься хвиля насолоди...

- А ти ще тут когось бачиш? - І разом з цими слова я відчуваю, як ЙОГО дихання обпікає мені вухо, а рука обхоплює мене за талію. - Тут тільки я і ти... Так що нам ніхто не завадить...

Гаряче тіло незнайомця притуляється до мене та дає відчути весь спектр емоцій... Від страху до екстазу...

Світ скорочується до розмірів цієї маленької кімнатки. Де тільки я і він...