Розділ 58

ВІН розмовляв з кимось ще, тому що було чутно два голоси. Два чоловічих голоси. Але я точно відчула його голос, який відвернув мою увагу від Насті. І від цього тембру по моєму тілу побігли мурахи, які своїми маленькими лапками робили мені масаж, який відносив мене у світ насолоди. Ось чому у мене до нього такі двозначні почуття, а тіло поруч з ним, або навіть по голосу, як зараз, реагує на нього та не може не видати себе?

Другим чоловіком виявився лікар, який заглянув в палату та побачивши, що я прийшла до тями, трішки заспокоївся. Бо до того було чутно нервування в його словах, коли він розмовляв з Андрієм. Напевно, мені не можна було нервувати або приймати відвідувачів, і тому він забороняв йому заходити всередину. 

- Ну вважайте, що вам пощастило. Дівчина прокинулася і ви зможете мати пару хвилин на розмову з нею. І не більше. Їй потрібно відпочивати. - Чому він прийшов сюди? Він хоче мене знову якось вколоти? Чи можливо він як у тому сні захоче винагороду за мій порятунок? Ох, ну тоді я зовсім не проти... Чорт, про що це я зараз думаю? Зовсім мізки не варять... - І так, вам дівчино потрібно буде вийти. Не можна, щоб на пацієнтку вивалилося стільки уваги та емоцій. - Вказав він на Настю, щоб та вийшла з палати.

Що??? Віч-на-віч залишитися з цим спонсором? Та ну, я звичайно хотіла залишитися з ним на самоті в тому сні, але зараз моя хоробрість покинула мене та я вже не знаю як буду себе відчувати в його компанії. Минулий наш раз, коли ми залишилися тет-а-тет закінчився так собі... М'яко кажучи. А з того часу відбулося вже стільки подій, що хто його знає куди поверне розмова з ним зараз.

Настя спочатку поглянула на мене, і я почала категорично мотати головою, типу "ні, не йди", потім перевела погляд на Андрія, і напевно помітила в його очах щось таке дивне та застрашливе, що піднялася та покинула приміщення. Тільки коли вже стояла біля дверей, обернулася до мене та всім виглядом показала типу вона що могла те й зробила. Ну й коза, отримаєш по дупі ще! Дай мені тільки звідси вийти. І пережити цю зустріч з НИМ...

- Привіт, - промовив цей Андрійко, як тільки Настя та лікар покинули палату, - як твоє самопочуття? Вже краще?

Чорт, можливо ще заспокійливе не до кінця все вийшло з мене чи чому мені здається, що це галюцинації? От навіщо йому знати, як я себе почуваю? Невже переживає за мене? Тоді якого біса лист той писав? Хоча з іншої сторони, якщо вірити словам Насті, то він перший зорієнтувався в ситуації, коли я втратила свідомість. Коротше, чорт його зрозумієш цього чоловіка. Дивний він якийсь.

- Привіт, - я вирішила розпочати нормально, так сказати промацати ґрунт чому він приперся сюди, - вже краще. Дякую, що допоміг мені. Настя сказала, що ти перший визвався допомогти. - Все ж таки правила пристойності ніхто не скасовував і я була навчена дякувати за те, що люди робили для мене.

- Немає за що. На моєму місці так вчинив би кожен. - Ох, а він скромняга? Ніколи не повірю в це. Прибідняється ще так. Або грає роль знову. Йому то не звикати до цього.

- І за те, що від сорому врятував також дякую.  

- Ну на рахунок цього, то я сам хотів помститися цій Лені за ту підлість, яку вона зробила вам з Настею і яку вона б зробила ще за той час, поки тут би навчалася.  А я не міг потерпіти, щоб в університеті, де я навчався, виявився такий пацюк як ця Лена. - Ну це так, але якою ціною це було зроблено... Грати роль її коханого, навіть для справи, це занадто, як на мене. Від цієї думки я почала дещо гніватися та це напевно зобразилося на моєму обличчі, тому що наступило:

- Що таке? Я щось сказав не те чи чому ти засмутилася, дівчинко? 

Ох, знову це "дівчинко". Він мене пару разів називав так, і ті рази були явно не найкращими згадками. І ось на тобі, знову це дівчинко.

- Та нічого... Просто... - Я не знала як висловити те, що у мене було на думці. Адже я йому по суті ніхто, і він може робить будь-що в цьому житті. Але все одно це не зменшувало того запалу, який в мене розгорався про згадку про нього і Леночку, чорти б її побрали! Невже я ревнувала? Та ну, дурня якась... Хоча, а як це назвати по іншому?

- Ааа, наша нахабна дівчина повернулася? - З усмішкою на тридцять два вимовив цей чоловік та почав вглядатися в моє обличчя, щоб побачити там підтвердження своїх слів. - Щось тобі не сподобалося в тому, як я зробив чи в тому що сказав Лені?Вгадав?

- Який ти молодець у нас! Прямо містер розумник! Дай почешу за вушком та візьми пряника з полички! - Випалила я зі злістю. В якій би ситуації ми не були, хоч в його офісі, хоч у лікарняній палаті, чи просто писали одне одному електронною поштою але між нами розгоралися такі емоції, що місця було мало. Кажуть, що емоції це завжди добре. Значить нам не плювати на людину, з якою ми спілкуємося...

- Ну від пряника відмовлюся, адже це буде впливати на фігуру негативно, а я не можу позбавляти тебе такого прекрасного тіла, як моє. Ти ж хочеш насолоджуватися ним, коли будеш розглядати моє чергове фото в рамці? - Підморгнув мені цей придурок і я навіть рота відкрила від такої нахабності. Хотіла сказати йому, що він самозакоханий дурень, але він не дав і продовжив, - не потрібно нічого говорити, я і так знаю, що це так. А от на рахунок почесати за вушком - я згоден. Можу вже зараз отримати свою винагороду?

Ох, винагороду? Таку як у вві сні? Невже сон був віщим?

"Ага, віщим, зараз він ще впаде на коліно та пропозицію тобі зробить" - це мій внутрішній голос підколює мене та знущається.

- Чуєш ти, самозакоханий дурнику, йди ти до біса зі своїм "прекрасним тілом", - перекривила я його, - і своїм "дівчинко" до одного місця! Зараз я тобі так почешу за вушком, що мало не здасться! - Я склала руки на груди та відвернулася в бік, показуючи, що не бажаю продовжувати розмови.