Розділ 52.

Хм, щось тут не так... Я ще продовжую на автоматі танцювати, але щось мені підказує, що щось йде не так і дещо змінилося... Але що і в кого? Нас тут тільки троє на сцені, а судячи з танцювальних па Насті, то вона все робить вірно.

Напевно, через ті дві таблетки заспокійливого, до мене тільки зараз починає доходити, що змінилися обличчя людей. Тепер вони не дивляться на сцену з неймовірним завзяттям та блаженством, а дехто просто в шоку, а хтось починає ржати та не приховувати цього.

Чорт, що сталося? Хто і де встиг накосячити?
***

Андрій
***
Дівчинко, невже ти настільки тупа та безмозка, що подумала, що я поведуся на тебе і буду бігати за тобою як якийсь слюнтяй з твого універу? Пускати по тобі слину та з покірними очима дивитися на тебе, щоб ти дала мені хоч маленький шанс взяти тебе за ручку чи цьомнути в щічку? Яка ж ти все-таки дурепа...

До речі, про слюнтяїв з універу. Зараз я тримаю одного такого за шкірку, який явно хоче тобі підлизати та всіма способами привернути увагу до себе. Ех, а хлопець до успіху йшов...

- Як тебе звати? - Промовляю я до цього вилупка, як тільки зайшов за куліси сцени. Саме перед тим, як мав починатися виступ моєї принцеси. Чорти б її побрали!

- Олег... - Проскиглив цей молюск, як тільки зрозумів хто перед ним і з якою реакцією я забіг сюди. Я був готовий розірвати будь-кого хто сидів би за апаратурою. І не важливо - був би це якийсь студент, чи хоч сам ректор. Мені було начхати. Але все ж таки на студента було легше натиснути. Тим більше якщо він хотів далі навчатися в цьому універі та спокійненько працювати в актовому залі. Це було тепленьке місце ще з часів мого навчання тут.

- Так ось, Олежик, в мене до тебе просте запитання - чи бажаєш ти й далі навчатися в цьому університеті? - Подивився я грізно в його очі, все ще тримаючи за сорочку.

- Ттак... бажаю... - Промимрив хлопець і я дещо видихнув від того, що все-таки він не впирався рогом, а його майбутнє було для нього важливіше, ніж пару разів поцілувати нашу доблесну Оленку, яка зараз співала на сцені. А співала вона то за допомогою фонограми, яку записав Микита. Якби не ця фонограма, то думаю там би вже у всіх в залі кров з вух пішла від цього "співу".

Дівчина напевно взагалі не розуміла ступеню мого впливу та можливостей дізнатися про кожну людину. Тим більше про людину, яка навчалася в університеті, в якому я ледве не був головною персоною. Так, ректор звичайно займав це місце чисто номінально, але навіть він розумів, що я вкинув стільки бабла в розвиток універу, що являвся не формальним лідером. За той час, поки я займався бізнесом з міжнародними компаніями, універ перетворився з зовсім зачахлого і на межі зникнення у флагмана в нашому місті. А якщо надалі так і піде, то скоро вийде і на всеукраїнський рівень. Мої партнери в країні та і за кордоном підтримували фінансового цю установу та з моєї подачі планували робити це і надалі.

Як це не пафосно звучить, але я не забув тих викладачів і ту систему, яка надала мені початкові знання в моїй сфері й наштовхнули мене на розвиток такого масштабного бізнесу. Тому я й допомагав універу різними способами. То на ремонт гроші відправляв, то на якісь парти чи на підготовку студентів до міжнародних конкурсів. Адже вони прославляли його на всю країну і це було дуже важливо.

На заміну я отримав можливість знати майже про кожного студента, який навчався в цій будівлі, інформацію. І саме тому я дізнався яким же стервом виявилася ця Оленка, яка тепер типу була моєю пасією і судячи з того, як вона поводилася, то відчувала, що влада за допомогою мене вже майже у неї в руках. А влада в руках такої людини, то горе для універу та і міста загалом. Явно не можна підпускати таких людей творити хоч щось. Навіть таке, як цей бісовий концерт.

Я кинув наживку на рахунок цього концерту, щоб побачити як дівчинка відреагує і як владнає всі нюанси. Адже я бачив ті пару її виступів, де вона ледве скло не повибивала в залі. На яке я, до речі, виділив кошти. Так що було важко дивитися на її спів та як тремтить скло від цих октав, серце прям кров'ю обливалося в ці кілька секунд. Ще більш важко було слухати це, тому мене вистачило на десять секунд, після чого я вимкнув відео та зрозумів - Лена і спів це взагалі не сумісні речі. Так само як Лена і чисте кохання. Зовсім два різні полюси.

Але лисиця була хитра - вона намовила мого звукоінженера зробити фонограму, щоб потім просто вдало відкривати рот піде неї. Тільки от вона дещо не зауважила - що хлопець, який мені не один раз допоміг в організації всяких виступів та концертів, і якому я щедро віддячив, не буде слухатися якусь бабу, яка приперлася на студію та почала встановлювати свої правила. Він в той же день, як тільки вона звалила, подзвонив мені й все розповів.

Я сказав, щоб він все виконав, як вона попросила та не дивувався. Скоро вона отримає за цю брехню розплату. Я навіть не уявляю яких сил та терпіння було вкладено в цю роботу над фонограмою, але зараз зі сцени лунало хоч щось нормальне, а не той жах, який би вона могла вити. 

- Так от, Олежику, я в курсі того, що ти хочеш підкотити свої горішки до Оленки, і тому поставив фонограму для цього зараз, - в міру того, як я промовляв ці слова, хлопець все більше бліднів і його очі збільшувалися в розмірі, що означало, що я правий на сто відсотків, - але повинен тебе трішки розчарувати - зараз ми це все вимкнемо до чортової матері. Зрозумів мене?

- Ттак... але як же... всі ж зрозуміють, що це брехня і це була фонограма. Концерт буде зірвано... - Хлопець явно не до кінця розумів, що до біса той концерт, і до біса той виступ Оленки.

- Тобто хочеш сказати, що нехай все буде брехнею і цей університет потім накриється ганьбою та його закриють з кінцями, і це буде краще? І звичайно ж всіх відрахують і всі роки проведені тут будуть коту під хвіст. І твої, до речі, також. Ти цього бажаєш? - Я вирішив трішки збрехати, щоб він зрозумів, що ігри закінчилися і тут на кону не тільки майбутнє універу але і його теж. Адже своя сорочка завжди ближче до тіла.