Розділ 27

Я прокинулася вся мокра від поту, який зросив кожен сантиметр мого тіла та жаху, який липкими мацаками стискав моє горло і я не могла навіть викрикнути. Хрипкий стогін жаху застиг в моєму горлі та не міг вирватися на волю.

Що за чортівня? - пронеслося в мене в голові, коли я підірвалася з ліжка. В перші секунди не розуміючи, що це був сон, я перебувала в ступорі й не могла і рукою поворухнути. Але потім повернула голову в бік вікна і побачила, що на вулиці вже світло. Навколо була моя кімната. А отже це був сон, який просто ввігнав мене в такий страх, що навіть і до тепер я трусилася і зуб на зуб не попадав.

Виганяють з університету, осоромлені батьки, безжальні вигуки з усіх сторін та як вишенька на торті - його погляд і слова, які були вердиктом для мене, такого кошмару я не пригадую за весь час свого життя.

Цей сон був настільки реальним, що я сумнівалася сон це чи ні. Але сходивши в сусідню кімнату і побачивши Настю, яка ще спала, я зрозуміла, що цей жах був сном. Поки що сном. Тому що це могло реально перетворитися зі сну в реальність, яка могла вже найближчим часом наздогнати мене та розплющити як маленьку комашку. Розплющити й навіть не помітити мене на шляху.

Згадавши про повідомлення, яке я вчора на емоціях відправила цьому Андрію, я вирішила видалити його та не ризикувати. Аж надто під емоціями перебувала я після цього сну. Та і хто його знає цього Андрія, можливо у нього такі сильні зв'язки всюди, що я і справді могла вилетіти з університету, як корка з-під шампанського. Вже одного разу світ інтернету показав, яким він може бути безжальним у руках людини, яка не думала головою, а чинила на емоціях та на злобі до іншої людини. А вчора я запалилася на пару хвилин та перетворилася на Лену в момент того, щоб хоч трішки вилити бруду на цього "спонсора". Не хотілося, щоб світ інтернету знову показав наскільки він може могутнім та безжальним до вад людей та їхніх надмірних емоцій.

Відкривши ноутбук та чекаючи поки він включиться збігала на кухню, щоб налити стакан води та змочити горло, бо там було так сухо та шкребло від страху за той сон, що не реально було навіть ковтнути слину.

Повернувшись з кухні я завмерла навпроти екрану. Ноутбук вже повністю ввімкнувся і відкрився відразу на сторінці з електронною поштою. Саме там, де я вчора його і залишила перед тим як вимкнути. Тільки тепер була одна відмінність - тепер там світилося повідомлення від певного відправника. А оскільки я ні з ким поштою не спілкувалася і не була підписана на всяку рекламу, то це могла бути тільки одна людина і тільки одна пошта. Той самий блондин з голубими очима, який ще пару хвилин тому вві сні пропалював мене своїм поглядом та ставив хрест на моєму навчанні. Той самий красунчик, який створив ту злощасну групу, яка зараз ставила мене перед вибором, що робити надалі. Здатися та опустити голову чи якимось чином вилізати з цього багна.

Я не очікувала отримати відповідь так швидко, та що там казати, я взагалі не очікувала отримати хоч якусь відповідь від цього бізнесмена. По шаблонному повідомленню, яке прийшло у відповідь на мій перший лист, було зрозуміло, що ніхто не відповість. Але відповіли...

Занімілими пальцями я натиснула на повідомлення і не вірячи власним очам почала вивчати вміст. Мій погляд відразу привернуло фото, яке відправник прикріпив до цього листа. На тому фото той самий чоловік, який був зображений в атласі, судячи зі всього був в кабінеті, бо його голова була обперта на стілець, а в руці він тримав своє фото в рамці, де він був зображений в костюмі та з краваткою. При цьому він усміхався білосніжною посмішкою.Не розуміючи, що це може означати, мій погляд перемістився вниз на повідомлення, яке було зверху над фото.

"Я думаю, що краще не псувати книги та залишити атлас в такому вигляді, як він є. Пропоную кращу ідею - ось тобі моє фото, яке я відриваю від душі та даю у твоє користування. Повісиш це фото в найкращому місці та будеш любуватися досхочу. Забрати можеш в моєму офісі кожного дня з одинадцятої ранку до дев'ятої вечора. Надіюся, ти гарненька дівчина, тому що ти гостренька на язик, судячи з тих повідомлень, що ти відправила мені. А я вважаю, що не може бути дівчина язикатою та ще й страшненькою. Чи ти докажеш мені протилежне та покажеш що страшненька і язиката це досить можливий варіант?

Чекаю на тебе моя палка шанувальниця. Фото твого кумира чекає на тебе. Ось адрес. Не зволікай, бо крім тебе є й інші дівчата, які хочуть отримати моє фото. І не тільки фото."

І смайлик, який підморгує в кінці цього листа.

Читаючи все це я з кожним словом злилася все більше і більше. А дійшовши до кінця, то взагалі мої пальці стиснулися в кулак так, що кісточки аж побіліли. Як можна бути таким самозакоханим дурнем? Це ж наскільки потрібно себе любити, щоб тримати своє фото в рамці, неначе фото президента?

Та ще і в такій манері написав цей лист, що відразу було зрозуміло, що цей "спонсор" спонсорував не одну дівку. Хоча... З такою зовнішністю вони напевно і так падали йому до ніг. Не так просто в цього козла була завищена самооцінка, що було аж надто солодко в роті від цієї закоханості в самого в себе.

Ну нічого, якщо ти вирішив грати так, пане Андрію, то я покажу вам, що є й інші дівчата, які не будуть просто падати перед вашими ногами, бо ви цар і бог. До того ж ти мені ще повинен відповісти за свою чортову групу, слимак ти повзучий! Якраз і розіб'ю те фото в рамці об вашу голову, красунчику!

***

Кому було б цікаво дізнатися думки нашого "спонсора" щодо Аліси? Ставте "+"