Розділ 26

"Студентко, Аліно Неплях, за не гідну поведінку та відверті наклепи на одного з кращих студентів нашого навчального закладу, Вас відраховано з навчання." 

Промовив ректор університету в якому я провчилася всього пару тижнів, а зараз з ганьбою була відрахована на очах всіх студентів, а що саме головне - на очах моїх батьків. Що за чортівня? Чому вони покликали моїх батьків? Для того, щоб ще болючіше мене вколоти та принизити? Щоб показати на моє жалюгідне місце?

"А це ж та розпусна дівка?", "Ох, соковита догралася та отримала по заслугах", "Ех, жаль, а я ще не познайомився з такою гарячою дівкою як слід" - проносилися фрази з усіх сторін і хоч вони були начебто сказані тихо, але я чула їх досить добре. А значить ці фразочки чули й мої батьки. Яка ганьба. Який сором... Я готова була провалитися крізь землю в цей момент, щоб скоріше завершити це знущання.

Але замість цього я зустрілася з ЙОГО поглядом... З поглядом того, через кого зараз я осоромлювалася на весь університет і соромила своїх батьків, що в них така дочка нездара...

Він стояв поруч з ректором та своїми голубими, холодними очима окутував мене та не відпускав поглядом. Він тримав мене цим поглядом та змушував замерзнути кожну частинку мого тіла. Перетворював кожен міліметр тіла в бурульку, яка вбивала мене своїм морозом.

"Така поведінка неприпустима для навчального закладу, де люди отримують знання та бажають добитися успіхів в житті." - Промовив цей Андрій далі продовжуючи вбивати мене своїм поглядом.

"Я ще міг пробачити те, які слова ця дівчина кидала в мою сторону, але не зможу ніколи пробачити те, що вона вирішила осквернити наш улюблений університет своїми відвертими фото! Це не публічний дім, дівчинко, і таким як ти тут не місце! Так що провалюй звідси під три чорти!" 

В його очах було стільки злості, що неначе я зіпсувала йому все життя і якби не я, то він би мав щасливе і прекрасне майбутнє.

"Але ж я нічого не зробила... Це не я..." - Промимрила я заспокоюючи істерику, яка з секунди на секунди могла мене накрити своєю хвилею та виплеснутися назовні у вигляді сліз та емоційного ридання. Я трималася з останніх сил.

"Потрібно навчитися відповідати за свої вчинки, дівчинко!Якщо зробила негожу справу, то май хоробрість та совість відповісти за неї!" - Тепер вже ректор казав ці слова. 

"Але ж..." - Я все не могла згодитися з тим, що вони всі думали про мене, як тут пролунало:

"Йди звідси!Нічого паплюжити честь університету і далі! Геть звідси" - Викрикнув мій диявол, якого я вперше побачила в тому атласі, а зараз він позбавляв мене майбутнього. Зараз з його ініціативи я позбавлялася можливості навчатися в цьому університеті та і взагалі позбавлялася можливості хоч на якесь успішне майбутнє.

"Геть!Геть звідси" - почало лунати зі всіх сторін від студентів та викладачів.

Я в повному шоку та заціпенінні почала шукати очима батьків. І коли замітила їх, то побачила всю печаль в їх очах та сором. Єдина дочка ось таким чином не виправдала їхніх очікувань та ще й осоромила їх. Явно не того вони очікували, коли виховували мене та плекали на протязі вісімнадцять років.

Вони опустили очі та відвернули погляд від мене, явно даючи зрозуміти всю ступінь їхнього розчарування моїм вчинком. Не кожного дня твою єдину дочку виганяють з університету, та ще й з такою ганьбою.

Але ж це не я... - кричала моя свідомість, але сором був настільки всесильний в той момент, що підірвавшись я помчала геть з двору університету під оглушливі крики "геть звідси" та свисти з усіх сторін...

***

Продовжимо сьогодні ще?) Якщо так, то + в коментарі та погнали)І, будь ласка, підпишіться на автора та поділіться думкою щодо твору. Дякую!)