Розділ 23

Спільна вечеря з батьками та Настею пройшла досить в дружній та приязній атмосфері. Хоч мій настрій і був далекий від оптимізму після вранішнього випадку але Настя та батьки спілкувалися на різні теми. Батьки питали у Насті про її життя та звідки вона, а дівчина своєю чергою була досить щира та видно було по ній, що зміна дислокації та і взагалі час проведений якомога далі від стерви йде їй на користь. Напевно, важко триматися при холодному розумі та стриманих емоціях, коли живеш поруч в кімнаті з людиною, яка зробила настільки душевно боляче. Напевно, там кожна секунда як на голках і не можливо навіть трішки розслабитися.

Коли вечеря добігла до кінця, то мама постелила ліжко для Насті в гостьовій кімнаті й ми розійшлися по кімнатах готуватися до сну.

- Добраніч і дякую тобі ще раз за те, що вибачила мені й покликала до себе додому. - Промовила Настя та обійняла мене, коли ми вже планували розходитися по кімнатах. Ця дівчина відкривалася для мене з нової сторони і я не могла повірити, що не так давно я хотіла її прибити. Яке ж життя непередбачуване...

- Пусте. - Посміхнулася я дівчині. - Адже зараз тільки ти знаєш як мені бридко на душі. Мій брат по нещастю.

- Це справді так... Тримайся, Аліно, я змогла пережити це, хоч і досить дивним чином, а ти сильніше за мене, я впевнена в цьому. До завтра.

Я почимчикувала у свою кімнату. Хоч дещо мене зігрівало в цю хвилину - моя улюблена кімната в якій пройшло все моє дитинство та юність і ліжечко, яке було комфортніше будь-яких перин.

Мені завжди перед сном подобалося читати книгу. Таким чином я могла відриватися від думок, які я переживала за день та ще й гарно засипала під час прочитання книги. Тож я вирішила не змінювати традиціям та попленталася взяти книжку, яка лежала в мене в сумці. 

І тут мою увагу привернув атлас, який мені видали в бібліотеці разом з тими нещасними двома книгами. Я саркастично посміхнулася, адже цей атлас нагадав мені про той ранок, коли я прокинулася раніше, щоб взяти найкращі книги, а на заміну отримала неприємну ситуацію зі Стасом, яка стала початком деяких непорозумінь поміж мною та Леною, а також дві книжки та цей атлас, який взагалі не зрозуміло навіщо був і для чого.

Виглядав він як атлас по географії класів десь сьомих - восьмих, але замість зображення карти світу, на передньому плані був намальований циркуль та коло, яке типу намалював цей циркуль. І зовсім не складна назва - "Проєктування".

Я вирішила переглянути його чисто заради інтересу та прогорнути пару сторінок. На першій сторінці було фото чоловіка, досить таки красивого чоловіка, можу вам сказати, і під цим фотом був підпис, я так зрозуміла що це були його слова:

"Якщо ти, мій шановний читачу, зараз тримаєш цей атлас, то значить ти людина з певною метою та бажанням добитися успіху в цьому житті. Адже таких екземплярів цього атласу буде тільки пару штук і отримає його тільки той, хто не буде тягнути гуму та встає заради цілей та світлого майбутнього досить рано.

Ця маленька книжечка це доповнення для тих кому цікаво вийти за рамки програми навчання та дізнатися більше для себе, пізнати нові технології та осягнути нові тенденції у світі проєктування. Це деякі мої напрацювання та моєї команди, тож не суди нас строго мій любий читачу.

Бажаю тобі ніколи не опускати руки та рухатися до мети попри перешкоди, які можуть бути у тебе на шляху. Адже дорогу долає той хто йде. Успіхів!"

І внизу підпис - "Ваш Андрій Смирний".

Дивно, на фото досить молодий чоловік, невже в такому віці можна стати професором, щоб видавати книги?

Якщо цей чоловік видав цей так званий атлас, то можливо він якось пов'язаний з нашим університетом?

Мені стало дуже цікаво це, тому я вирішила спитати у Насті чи не знає вона хто це такий. Адже вона вже другий рік тут навчається і могла знати більше чим я. Взявши цю диво книженцію я пішла в сусідню кімнату.

Постукавши у двері я промовила:

- Гей, ти ще там не спиш?

- Та ні. Заходь. - Дівчина лежала в ліжку та тримала в руці телефон, напевно щось переглядала в інтернеті. - Щось сталося?

- Та не особо... Я тут випадково знайшла атлас, який мені дали ще коли я отримувала книги. Ти до речі не маєш такого? - Простягнула Насті, щоб поцікавитися чи у неї немає такого ж екземпляру.

- Ні. - Категорично замотала головою сусідка поглянувши на обкладинку книжечки.

- А ось цього чоловіка ти випадково не знаєш? - Я перегорнула сторінку та вказала пальцем на фото, яке мене зацікавило.

Настя придивилася та в наступну секунду на її обличчі завиднілося розуміння.

- Так. Знаю. Це Андрій. Хоча ти напевно прочитала це ім'я вже тут. - Усміхнулася вона мені.

- Ну так. Але хто він такий? Він професора якийсь чи що? - Від нерозуміння я підняла брову та зацікавлено глянула на дівчину.

- Ну думаю якби він захотів бути професором, то був би ним. Він досить цілеспрямована людина, судячи з його регалій. Але ні, не професор. Я бачила його на випускному минулого навчального року, коли п'ятий курс випускався. Він казав промову з напутніми словами студентам.

- Так а хто ж він такий, що має таку владу, що може казати студентам слова підтримки перед всім викладацьким складом? - Я досі не розуміла хто він та що він. Не знаю чому але мені було дуже цікаво дізнатися про цього чоловіка. Чи то його фото мене так зачепило, чи дивна ситуація з цим атласом, який мали тільки деякі студенти. 

- Спонсор університету. Власник міжнародної компанії з проєктування різних будівель, закладів та нових технологій. А в минулому навчався в нашому університеті. Ну це він сказав коли говорив промову тоді.