Розділ 10

Настрою йти назад в гуртожиток не було, а навчання почнеться тільки завтра, адже сьогодні був організаційний день та складався план з навчальних пар.

Тому взявши морозиво я поїхала в парк. Був робочий день, а отже там не повинно було бути багато людей, до того ж мені потрібно було подумати, що робити з тим де брати матеріал для навчання.

У мене був вдома старенький комп'ютер з системним блоком та зі здоровенним екраном. Його видали мамі на роботі для підготовки до уроків. Тому мама дозволяла мені брати інформацію для навчання звідти й пограти деколи в простенькі ігри, як пасьянс або косинка.

Але були декілька причин, які явно не вказували на те що я зможу на нього розраховувати зараз. По - перше, мама там майже кожного дня готувалася і брала інформацію для дітей, щоб ніколи не зупинятися на одному і тому самому. І я не могла просто забрати його тому що мені треба. По - друге, інтернет там працював від домашнього телефону. Йшов спеціальний шнур від телефону за допомогою якого і підключалася світова мережа. А в гуртожитку звичайно ж телефону не було. Ну і по - третє, наприклад, викладач скаже взяти комп'ютер з собою на пари, щоб зробити якийсь проєкт або презентацію. Уявляєте яким я буду смішним клоуном коли буду попереду себе тягнути системний блок, а на своєму горбу величезний екран? А, ну і в зубах ще і клавіатура. Думаю звання "міс дурепа факультету" в моїй кишені.

Я не розуміла як університет складав навчальну програму таким чином, що там основним засобом повинен був бути ноутбук. Так, я згодна, що світова мережа це супер і реально світ крокує вперед завдяки технологіям. Але що робити студенту, якщо він не з заможної сім'ї? Так, у мене був телефон і був інтернет звичайно, але по перше, якщо добре навчатися, то того інтернету на довго не вистачить, а по-друге, як я вже казала у моїй спеціальності буде багато зарисовок і проєктів - як їх робити на телефоні?

АНРЕАЛ!

Я сиділа на лавочці та смакувала своє морозиво розуміючи, що мої плани добитися успіху в цій сфері навчання падають до нуля. Зі ступору мене витягнула мелодія дзвінка. Коли я його розблокувала, то побачила повідомлення від кредитної спілки. Чергової. Я ніколи раніше не брала кредити та і не мала можливості, тому що мені тільки недавно виповнилося вісімнадцять років, але ці спілки десь взяли мій номер телефону та постійно відправляли повідомлення щось на кшталт - "гроші уже у вас" та "час за покупками". Скажу чесно - я ставилася до кредитів досить негативно, тому що читала багато відгуків про те, які там відсотки і як взагалі аферисти кидають людей на гроші. Тому ставилася до цього ворожо.

Але в цей раз я зрозуміла, що це мій єдиний вихід з ситуації, якщо я бажаю в повному обсязі навчатися та добитися певного успіху в цій професії.

Звичайно, такі повідомлення я ігнорувала та видаляла, тому що це не надійно і хто його знає хто стоїть за цим. Тому вирішила зробити все офіційно в державному банку та взяти кредит на якийсь не дорогий ноутбук. До того ж я отримала певне заохочення коли вступила в університет - стипендія. Вона хоч і не була величезна, але я розуміла, що економлячи на їжі та прогулянках, можна було б купити дещо вартісне.

Не хотілося казати батькам про потребу в ноутбуці. Вони й так давали мені невеликі кошти на "булочки", хоч я і відмовлялася від цього. Але це ж батьки. Віддадуть останнє, головне, щоб їхня дитина була щаслива.

Зваживши всі плюси та мінуси свого задуму я рушила в найближчий магазин техніки. Чого - чого а цього добра в місті вистачало.

На все про все у мене пішло сорок хвилин часу. І з задоволеним обличчям на обличчі я виходила з магазину та тримала в руці невеличкий лептоп. З тієї цінової категорії, що я могла собі дозволити, він виявився найбільш підхожим для проєктування та нарисів. Ну а в інтернет звичайно теж можна було зайти без проблем.

Хоч мені тепер і приходилося б витрачати майже всю стипендію, щоб погасити кредит за нього, але тепер у мене був вихід у світову мережу і можливість розвиватися.Все ж таки у двадцять першому столітті це все набагато простіше і набагато більше можливостей.

От, наприклад, моя мама чекала три роки поки їй дали той старенький комп'ютер. До того вона шукала матеріал для навчання по бібліотеках і старих книгах, які в неї залишилися від бабусі й дідуся. Вона ночами могла шукати потрібну інформацію в книгах. А тут прописав в пошуку, що потрібно і вперед, головне не лінуватися та вмикати голову, як правильно використати цю інформацію в житті.

Так що можна сказати що зараз у моїй руці знаходився ключ в той світ, який міг відкрити безліч дверей. Головне не помилися в які двері заходити...

***

Запрошую всіх відвідати мою новинку - "Спробуй мене", яка вже є на сайті та готова для ознайомлення)Приємного читання) 

- Вирішила показати свою зубки, солоденька? - Чоловічий голос змушує мене застигнути на місці всім тілом.

- А що, не звик отримувати відмови? Чекаєш тільки коли дівчина перед тобою розкине ноги на раз-два?

- І ти не відмовишся, повір мені. - самовпевнено лунає від цього індика.

- Ну то спробуй зламати мене. - з викликом кидаю йому ці слова та не відводжу погляду від його холодних очей, які не обіцяють нічого хорошого.

- Ні, маленька, - хижий вищир з'являється на його пельці, - я просто спробую тебе... А далі ти сама будеш благати мене про продовження...