Розділ 3

Я тут почала розкладати свої канцелярські причандали та всякі книги, які я взяла з дому для навчання, адже перші два курси буде деяке повторення шкільної програми останніх класів, тому я думаю, що вони можуть стати у пригоді. І ось я ставлю на поличку книгу з геометрії на поличку(уявіть, наш "бізончик" після того, як я дістала з торбини мамині закручені голубці, з барського плеча надала мені ЦІЛУ поличку для моїх книг та інших дрібних речей) та згадую, що я теж не далеко втекла від моєї люб'язної сусідки по гуртожитку. Ми ж з вами так і не познайомилися нормальним чином, після мого такого буремного в'їзду в цей "палац".

Так ось, я - Алінка, 18 років від народження, вже тепер студентка першого курсу технологічного університету міста Полтава. Мабуть, вам цікаво, де зв'язок - дівчина та технологічні справи? Здавалося б, можна було вибрати вчитися на економіста,  на лінгвістичні напрямки або піти, наприклад, по стежинці моєї мами та піти вчитися на педагога. Але у мене з дитинства пристрасть до малювання та я люблю творити на полотні. І я думаю, що це мені передалися гени від тата, яки неймовірно красиво малює, але не зміг знайти роботи по професії, тому і пішов в тридцять сім років перевчатися на інженера технологій. У вільний час він малює банерні вивіски на різні ресторани або кафе чи всякі банери для реклам туристичних агенцій. Але не реально заробляти хороші гроші цією справою і тому йому прийшлося кардинально змінювати професію та йти перевчатися в такому не студентському віці, щоб наша родина була на більш менш пристойному рівні.

Хоч пройшло уже не так мало часу з того моменту, як батько закінчив університет, але він дізнавався, що і зараз студенти навчаються по книгах по яких ще сам він навчався. Хоча дещо дивно це звучить, не знаходите? От дивіться, адже технології йдуть вперед і світ розвивається семимильними кроками, а матеріал для навчання той же. Як на мене, це досить дивно, адже потрібно разом з виникненням технологій впроваджувати щось нове у навчальну програму, а не вчитися по техніці п'ятнадцятилітньої давності. Це те саме, що прийти з великим таким мобільним телефоном з антенкою та кнопками, які схожі на кнопку для зливу в унітазі, до сучасного робота -  пилотяга і порівнювати ці дві речі й шукати у них якісь схожі сучасні властивості. Я як побачила вперше той телефон(батько отримав його ще коли працював на підробітках охоронцем, так він і залишився в нього), то подумала що це рація як в тих голлівудських фільмах, де супергерой дзвонить по такій рації іншим героям, щоб врятувати цей світ від поганців. Але коли батько сказав, що раніше по таких телефонах розмовляли, то я була в шоку і не могла довго повірити й думала що він кепкує з мене. Ну як говорити в таку штуковину? Це типу класти її на стіл, тому що руки болять довго тримати, та кричати в це телефон як в гучномовець чи як?

Щось я трішки закрутилася з цими спогадами...Так от, до чого це я. Я зрозуміла, що в моєму маленькому містечку досить важко буде знайти роботу після закінчення того університету, що закінчив мій батько, а все ж таки та спеціальність на яку я буду навчатися хоч трішки пов'язана з малюванням певних деталей та схем, тому я вирішила виїхати в місто. Адже варіант працевлаштування тут в рази більше, та і навчалася я на відмінно не для того, щоб потім просто сидіти в так званій "теплій ванні".

Тепер трішки перейдемо він душевного наповнення до візуальних спецефектів. Я досить невеличкого зросту - 165 сантиметрів від землі та 169, коли надягаю підбори.Е-хе-хе, ну так, дещо комплексую я з приводу свого росту, тому що хотілося б справді бути трішки вище.Але щодо іншого, то все досить таки непогано. Я хоч і навчалася досить добре, але ніколи не забувала про спорт.Відвідувала гімнастичний гурток та ходила в тренажерний зал. Мала деякі шкільні заняття по бігу, тому досить часто отримувала компліменти щодо моєї п'ятої точки та фігури загалом.

Ви вже напевно там зацікавлено думаєте над питанням, а як щодо відносин?Вгадала? Адже все ж таки доросла дівчина - можу дозволити. Воно то так, і справді доросла, але якось поки що не склалося у житті з хлопцями. Чи то я більше ніж інші приділяла увагу навчанню, чи просто не хотіла виглядати гулящою дівчинкою в колі нашого району... А таку славу не досить пристойних дівчат малі певні мої знайомі. Хоч мені здається, що це більше хлопці намовляли на них, коли ті відмовлялися бути з тими хлопцями. 

Але точно сказати не можу - свічку не тримала.

Так, були деякі поцілунки та обійми, але далі цього все не заходило і я не дозволяла відбутися більшому. Як на мене, це повинно відчуватися всередині, що ось той з ким ти хочеш відчути весь спектр цієї близькості та відчути те полум'я, яке запалює все тіло. Повинно бути комфортно з ним і ти не повинна відчувати себе не комфортно поряд з ним або боятися щось робити разом. Повинно відчуватися душевне поєднання яке переросте  в гармонію між вами у дотиках та ніжностях. Згодні зі мною дівчата?

До речі, давайте будемо дружити. Як вам ідея? Адже у двадцять першому столітті так приємно, що можна знайти друзів та знайомих навіть на інших кінцях світу та в різних містах світу чи навіть з таких маленьких міст, звідки я родом. І це так просто зробити й так доступно. Просто як в тій пісні - "дружба починається з посмішки". Моя усмішка вже летить тобі.

Адже ви не дасте мене в образу цьому "пончику", який доїдає останній голубець з банки, якої б мені вистачило на цілий тиждень? А вона справилася за двадцять п'ять хвилин. Оце дівка!

Зараз дістане чайну ложечку та почне виїдати мій мозок на десерт...

***

Ну що, не дамо в образу нашу дівчинку? Будемо дружити?)
Як кого звати? Аліні буде приємно знати, що вона не одна в боротьбі з "бізончиком")