Розділ 1

Шоста ранку. Перші промені сонця пробиваються через старі віконниці та освічують мої підпухлі очі, які втомлені та змарнілі від відсутності сну та переживань, які чекають на мене попереду.

Сьогодні остання ніч в моєму рідному будинку в якому я провела свої найкращі та найбезтурботніші роки свого життя - дитинство.Саме на цьому подвір'ї я вперше зчесала ноги до крові, коли впала з велосипеда, який був вище та більше від мене, але я настирно намагалася навчитися кататися, тому що інші сусідні діти дещо глумилися з мене що я не вмію цього робити. Саме в цьому домі я отримувала перші пізнання, що таке тварини та як потрібно дбати про них.Адже приватний будинок це завжди безліч котів та собак, як своїх, так і тих хто живе просто по сусідству і зайшов на безплатне "молочко".Саме в цьому домі тато вчив мене малювати на мольберті, а мама вкладала перші знання про куховарство в мою на той момент ще пусту голову. І вже відсьогодні я повинна з теорії перенести ці знання на практику, адже відсьогодні я сама за себе і мені ніхто не допоможе прогодувати себе.

Саме сьогодні я покидаю цей затишний та рідний дім, щоб почати жити в холодному та багатолюдному гуртожитку.Саме сьогодні я ступаю в нову невідомість яку не знала раніше.І саме відсьогодні я відчую, що таке доросле життя по справжньому і без фальші.

Звичайно, я могла б спокійно вступити в місцевий університет та навчатися там і бути під теплим крилом батьків. Або їздити в мій теперішній університет на автобусі кожного дня туди й назад.

Але давайте будемо чесні - майже ніхто з вищих верств влади не думає про сильний і конкурентоспроможний університет в містечку з населенням сорок тисяч людей. Адже мало хто готовий переїжджати з більших міст країни в менші, де і розваг менше, так і можливостей в рази менше також.

А щодо їздити туди сюди на навчання...Ну погодьтеся, година туди й година назад в автобусі, де бабусі їдуть незрозуміло звідки й незрозуміло якою кількістю картатих торбин - таке собі задоволення. До того ж якщо уявити як вони мене будуть обговорювати з приводу мого зовнішнього вигляду та прискіпуватися, де можливо спідниця коротка, а сорочка на грудях замала... Ну не найкраща насолода. І це при тому, що вдягаюся я доволі скромно, якщо порівняти з іншими дівчатами, які не соромляться показати ні свій "бампер", ні інші принадні частини тіла. Але і занудою я теж не була.Тож підкреслювала деякі свої переваги у вигляді п'ятої точки та великих карих очей, які я трішки підмальовувала.

Та і задоволення це їздити туди - назад кожного дня не з дешевих. Хоч батьки й пропонували цей варіант, але я прекрасно розуміла, що інженер в невеличкому місті та вчителька молодших класів в школі явно не найбагатші люди цієї країни. А гуртожиток це майже безцінь для іногородніх студентів. Тож подумавши про батьків і збереження їхнього бюджету, я зібрала волю та соплі в кулак та подала документи для заселення в гуртожиток.

І ось сьогодні ранок першого вересня, а це значить початок мого дорослого життя, де батьки вже не зможуть прикрити мою дупу від пригод, а невідомість приховує секрети, які можуть бути ой, які не приємні...

***

Запрошую вас в мою новинку - "Гра з почуттями", яка вже стартувала і є на сайті)Приємного читання!)

- Стій на місці! - Розноситься десь позаду мене голос, який пробирає до кісток та змушує застигнути на місці. 

- Це Ви до мене? - Наважуюся на запитання, але боюся повернутися туди, де стоїть володар цього голосу. Такого застрашливого з одного боку, а з іншого такого владного та манливого, що по тілу проноситься хвиля насолоди...

- А ти ще тут когось бачиш? - І разом з цими слова я відчуваю, як ЙОГО дихання обпікає мені вухо, а рука обхоплює мене за талію. - Тут тільки я і ти... Так що нам ніхто не завадить...

Гаряче тіло незнайомця притуляється до мене та дає відчути весь спектр емоцій... Від страху до екстазу...

Світ скорочується до розмірів цієї маленької кімнатки. Де тільки я і він...