І

   Яскраво-помаранчевий захід сонця. Я стою над тілом одного з своїх напарників і намагаюся зрозуміти, що сталося. Валіза з наркотиками стоїть поруч, кров на моїх рукавичках вже висохла.

   Потворні демони вилізли з глибин пекла, щоб сьогодні змусити мене кричати від жаху: тварюки намагаються дістати мене через розбиті вікна старого приміщення, і скалять гострі зуби. У їх жовтих очах нічого крім злоби. Намагаюся не дивитися під ноги, де повзають величезні хробаки, один з них вже обвився навколо шиї мертвого товариша. Потрапити до диявольскої безодні виявилося дуже легко. Ось так це й трапляється: в одну мить трохи втрачаєш пильність – настає повний абзац.

   В голові знову запаморочилося, я обперся об великий ящик та присів. Всі вони мертві. Безмовні та німі. Мерці не можуть говорити, вони тільки спостерігають за всім, що діється на нашій грішній землі. І мовчки сміються. Мертві тішаться, живі – ридають. Я поки ще був живим.

   Монстри кружляють навколо будівлі, я чую тупіт масивних копит та нелюдські утробні звуки, гарчання. Пальці сильніше стискають пістолет. Не час опускати руки. Сьогодні ввечері мені потрібно вибратися звідси.

* * *

   Хоча все пішло шкереберть не одразу. Людина на ім'я Ніхто зустрілася зі мною в тихому непримітному кафе в діловому центрі та запропонувала роботу. Вигідна справа певного рівня ризику, нічого такого, чого я ще не робив.

— Що можеш сказати мені про старий портовий район? — Поцікавився він у мене.

На перший погляд – звичайний чоловік без будь-яких модифікацій тіла, але я був певен, що імпланти просто заховані під одягом. Чорний діловий костюм, біла сорочка, звичайне обличчя. Такого побачиш на вулиці, то й забудеш через мить.

— Паршиве місце. Базується кілька дрібних угруповань, стоїть пара житлових будинків. Зараз там сім’я Вернфорт намагається свій вплив поширювати. Сміттєзвалище недалеко. Безліч занедбаних приміщень.

— Ну от таке, як ти кажеш, паршиве місце для своїх справ вибрали декілька талановитих умільців. Отже, вникай у справу, ось кажу тобі головне: ці добродії вивели дещо неймовірне і перспективне. Зробили вони це в таємниці від усіх, надіються вигідно продати. Покупець вже знайшовся. Є дані, що речовина здатна витіснити з ринку навіть Синтез. Ти ж згоден, що такий небезпечний вантаж повинен знаходитися в надійних руках? І що його потрібно прибрати з вулиць? — Він посміхнувся куточком губ і відпив свою каву з маленької чашечки. Я ж нічого не замовив окрім склянки води, щоб випити таблетку знеболюючого. Пив я їх постійно.

— Витіснити Синтез? – Тихо перепитав я – Це ж нереально. Тобі вдалось заінтригувати мене.

— Що було нереально вчора – стає реальним сьогодні. Так наші добродії вирішили. Власне, тут мені і потрібен твій талант. 

   На столику переді мною опинилась невеличка жовта папка. Він вказав на неї пальцем:

— Тут все, що треба. Ознайомишся.

   Я кивнув і взяв теку. Він допив каву, нахилився ближче до мене:

— Хамелеон, це остання справа. Після неї прощаємося.

   В мене не було підстав чекати на підступ, тому що Ніхто платив завжди, але тільки за фактом виконання завдання. Без авансів. Ще на початку Франческо обурювався з цього приводу, але потім притих: мати справи з цим замовником було вигідно.
 

* * *
 

— Наліт на нарко-ділків? Напевно це люди Вернфорта. Де речовини – там Вернфорт, так завжди було.  Вельми ризикована справа, я б підключив ще когось.

   Франческо завжди бурчав. Лисий здоровань з пишними вусами був міццю нашої групи, її кулаками і щитом.

— Ми нормально "витягнемо" все самотужки, якщо правильно підберемо місце і час. Схоже ж було у нас вже. План потрібен. Деталі.

   Це говорив Ісая. Він був дуже раціональним і обережним андроїдом. Рід його діяльності з незрозумілих нікому причин спокійно поєднувався з глибокою релігійністю, що зрідка ставало приводом для підколювань.

   Я ж був згоден, що справа небезпечна, ніхто не потерпить таку нахабну крадіжку свого товару. Після такого необхідно буде залягти на дно, і цього разу – серйозно. Благо сума за виконання завдання обіцяла бути хорошою, ці кошти могли забезпечити достойний вихід з гри для всієї команди.

— Я не з порожніми руками прийшов. Ось папка. В папці – трохи цікавої інформації. І маємо ми, хлопці, приблизний графік переміщень вантажу по місту. І от що, я подумав трохи, певні розрахунки накидав – виходить, що "посилочку" найкраще перехопити в період між шостою та дев'ятою годинами вечора в районі старого порту. Ніхто так само говорив про порт.

   Франческо пирхнув і продовжив відтискатися від підлоги. Ісая відклав вбік якусь книжку і підмітив:

— Старий порт може стати чудовим місцем для нашої засідки. Також – для великих проблем. Тобто з одного боку ми маємо багато порожніх будівель, копи не приїдуть туди, їм це не потрібно. Складемо план відходу, і якщо діяти тихо...

—...А з іншого боку, там буде безліч голів, ніхто не залишить без охорони настільки цінний вантаж. При найменшому шумі туди збіжиться весь непотріб, що ошивається в районі порту. Ці сутички нам ні до чого — Закінчив я думку напарника.

   Отже, що виходило? Яка ще інформація знаходилась в папці? Маленьку партію експериментального наркотику постійно перевозять по місту. Група ентузіастів за спиною авторитетних людей вирішила провернути справу, заробити грошей. Я був відсутній у місті біля двох років, справи змінилися тут. З’явилося багато нових імен та банд, тому імена в папці мені мало про що говорили. Як і Ісая, я теж вважав, що доведеться зіткнутися з сім’єю Вернфорт.

   Рівно через добу переміщення товару завершиться, і визначити розташування вантажу вже буде неможливо, його просто продадуть; в теці, яку мені дав Ніхто, інформації було багато і ми з командою намагалися скласти план. Влаштовували такий собі мозковий штурм, як і завжди. Наше лігво – будівля старого театру. Сокровенне й заборонене укриття, про яке знав тільки я і моя команда.

— Вони тягають вантаж по місту, тому що бояться, що на нього вийдуть. А потім вантаж "скинуть" покупцеві, і все.

   Оранж зазвичай мовчав, але зараз він вставив свої п'ять копійок в нашу бесіду теж. Решта проігнорували цю репліку, всі чекали мого остаточного рішення. Ще раз вивчивши схему району, я вирішив трохи перепочити. Пігулка знеболювального була дуже доречною. Остання справа. Винагорода. Втеча. Це мотивувало. У надрах мого розуму почав зароджуватися план.