Розділ 2. Ґолум — Три стадії руйнації особистості Стадія Смеаґола (Травма)

До зіткнення з Кільцем Смеаґол не був втіленням абсолютного зла. Він був звичайною психологічно вразливою істотою з низьким рівнем самоусвідомлення. Його головна проблема полягала в незахищеності перед зовнішніми емоційними імпульсами та дефіциті внутрішньої опори. У момент, коли його двоюрідний брат Деаґол знаходить у річці Кільце, Смеаґол миттєво потрапляє під магічний вплив артефакту. З погляду психоаналізу, це момент активації прихованої нарцисичної травми.

Замість того, щоб розділити радість із другом, Смеаґол миттєво відчуває хворобливу непереборну потребу володіти цією річчю одноосібно. Фраза «Це мій подарунок на день народження» — перша спроба раціоналізувати свій егоїстичний імпульс, підігнати реальність під власні бажання. Брак внутрішньої сили та дефіцит любові змушують його шукати компенсацію у зовнішньому об'єкті величі. Коли він скоює вбивство брата заради володіння Кільцем, Смеаґол остаточно переступає межу моральних норм і руйнує свій соціальний зв’язок. Суспільство витісняє його, але насправді він сам ізолює себе у темній печері Туманних гір. Так само людина з крихким «Я» тікає від реального світу у простір власних фантазій, де ніхто не може зазіхнути на її уявну винятковість.

Стадія Розщеплення (Поява Ґолума)

Століття, проведені наодинці з Кільцем у темряві, призводять до глибокої деструкції психічного апарату. Процес витіснення реального «Я» завершується повним розщепленням особистості на дві автономні структури — Смеаґола та Ґолума. Толкін геніально демонструє це через відомі внутрішні діалоги персонажа, де він розмовляє сам із собою.

• Смеаґол у цій структурі уособлює залишки первинної, травмованої, наляканої дитячої особистості. Він ще пам'ятає, що таке тепло, світло, смак звичайної їжі та людське ім'я. Він прагне схвалення і боїться покарання.
• Ґолум — це сформоване, жорстоке, параноїдальне грандіозне «Я». Ця субособистість народилася як захисний механізм, щоб витримати нестерпний тиск Кільця (Его). Ґолум повністю підпорядкований ідеї володіння артефактом, він бачить у всьому зраду, агресію та небезпеку.

Коли Фродо починає ставитися до персонажа з повагою і називає його справжнім ім'ям («Смеаґол»), у психіці істоти на мить відновлюється баланс — здорове «Я» намагається повернути контроль. Проте грандіозне «Я» (Ґолум) виявляється сильнішим. Щоразу, коли реальність вимагає від особистості дорослих вчинків і щирості, Ґолум перехоплює ініціативу, оскільки його єдина мета — повернути свою «прелесть» (джерело своєї уявної величі).

Фінал зацикленості

Трагедія Ґолума досягає свого апогею у Фатальних горах. Він щиро вірить, що Кільце належить йому і що він є його господарем. Насправді ж Кільце повністю знищило його суб'єктивність, перетворивши на безвільну біологічну оболонку. Його поведінка стає класичним прикладом фіксації на недосяжному об'єкті.

Він втратив усе: родину, сонце, здоровий розум і навіть власне тіло, яке деградувало до потворного стану. Все його психічне життя звузилося до однієї точки — орбітування навколо Кільця. Коли Фродо стоїть на краю прірви Ородруїну і відмовляється знищити артефакт, оголошуючи його своїм, Ґолум діє на чистих тваринних інстинктах. Він відкушує палець Фродо і нарешті отримує бажане.

Його фінальний танець радості на краю лави — це метафора тріумфу роздутого Его, яке повністю відірвалося від реальності. Падіння Ґолума у вогонь разом із Кільцем є психологічно закономірним фіналом: людина, яка десятиліттями живе ілюзією контролю та хворобливою фіксацією, самознищується в ту саму мить, коли намагається остаточно привласнити те, що їй не належить. Вона згорає у вогні власних деструктивних пристрастей, так і не усвідомивши, що «корона», яку вона тримала в руках, була її катом.