Епілог

«Щастя - це коли тебе розуміють,

велике щастя - це коли тебе люблять,

справжнє щастя – це коли любиш ти.

Конфуцій

Спалахнула світлом арка переходу, розчиняючись у передсвітанковому тумані та шумі віддалених феєрверків. Так само сипав пухнастими пластівцями сніг, і тільки дівчина, випадковий свідок незвичного явища, завмерла в нерішучості. Здавалося б, ну хто бродитиме парком вранці першого січня, але знайшлася така дивовижна особистість...

- Ні, з цими підробітками вже час закінчувати! - пробурмотіла дівчина, поправивши кокошник снігуроньки, що з'їхав з голови, і підходячи ближче до дивного місця. - Уже всякі дурниці маряться.

На дорозі присипана снігом лежала яскраво-червона квітка, яка наче зійшла зі сторінок казки. Дівчина задумливо підійшла, нерішуче піднімаючи її та розглядаючи схожі на полум'я пелюстки.

- А ось такій красі на дорозі валятися не годиться. Я хоч і не дочка купця, і взагалі невідомо чия дочка, але ж сьогодні новорічна ніч, точніше майже ранок. Може я теж заслужила на подарунок?

Вона подивилася в небо, згадала минулий рік, метушливу ніч, і зрозуміла. Ні, слухняною вона ніколи не була. Важко після дитячого будинку залишатися білою і пухнастою, нехай навіть виглядала вона зараз саме такою. Вбрання це просто маска, сценічний костюм, в якому вона всю ніч розважала народ, а от вчинки ... Вчинки бували різні.

Якийсь час вона постояла на місці, потім впевнено стиснула червоні пелюстки в долоні і погрозила небу, яке було так скупо на подарунки.

- Все одно моя! - сказала вона, постукуючи зубами від холоду і акуратно засовуючи знахідку в кишеню.

Навіть не підозрюючи, як саме ця знахідка змінить її життя.

PS.

Дорогі читачі, ось і добігла кінця дилогія, що стала моєю першою пробою пера. Але, якщо ви дісталися цих сторінок, якщо вам цікаво дізнатися, як складеться доля Кіани, чи відкриється дар у Аліси, які таємниці приховує за іллюзіями Тьяна, або хоча б, хто ж ця невідома дівчина з епілогу (а це, відкрию завісу, героїня наступного роману серії Ерторан) - я смію сподіватися, проба виявилася вдалою.

У будь-якому випадку, ні ця, ні будь-які інші книги ніколи б не були написані, якби не моя сім'я. Саме вони – моя підтримка та опора, моє натхнення. Тому, я не можу пропустити можливості вкотре подякувати їм.

Своїй молодшій сестрі за те, що читала всі мої «сирі» напрацювання і все одно прибігала щодня, та й ніч, із запитанням: "Коли вже наступна глава?".

Своїй старшій сестрі за всі зауваження і довгу кропітку спільну працю над вичиткою тексту.

Мамі за те, що навчила бачити прекрасне і своїми життєвими принципами подарувала цій книзі назву "Вибір є завжди" (одного разу я жартома пообіцяла, що колись напишу книгу з таким заголовком і, як бачите, свого слова дотрималася).

І звичайно, батькові, за те, що своїм прикладом навчив безмежно любити книги.

Окрема вдячність також усім тим, хто залишав та залишає свої коментарі та подяки. Ваша підтримка надихає творити.

Майя Молчанова

3 червня 2024 року.

Харків.