Глава 12

Дуже складно грюкнути дверима,

  якщо вас викинули у вікно.

   Дон-Амінадо

Вітор пішов. А я не могла заснути. "Ранок вечора мудріший" - нескінченну кількість разів повторювала пошепки, але за вікном зійшло сонце і стало ясно, що цього разу мудрість прийти на виручку просто не встигла.

Нас із Пріорою чекала серйозна і відверта розмова. Яку б роль вона не грала у виставі, яку влаштував Анурх, навряд чи вона бажає смерті Еріду, а отже, в нас є шанс домовитися. Та й не хотілося звалювати всі свої проблеми на Віта, і сподіватися, що самій мені нічого робити не треба, адже все, що могла я вже розповіла.

Заважати в жодному разі не стану, розумію, що під кулі лізти точно не в моїй компетенції, але допомогти спробую. І, остаточно відкинувши сонливість, я рішуче відчинила двері до суміжної кімнати.

Пріора спала солодко і безтурботно, мабуть за нас двох. Я ж ні спати, ні чекати не могла: треба переконатися, що поки я ганятимуся за принцесою, Пріора «чисто випадково» не отруїть половину замку на чолі з вінценосними особами. Тому наплювавши на уявне шанування, я скинула з неї ковдру, і тільки-но вона розплющила очі - без жодних масок, відверто поставила своє питання.

- Що тобі передав Алар?

- З чого це ти цікавишся? - позіхаючи, спитала вона. - Ти тут лише для супроводу. І взагалі дай поспати.

- Поспиш пізніше. Відповідай. Ти маєш щось підлити чи підкласти принцу?

А що, отрута та артефакти це найлогічніший варіант.

- А тобі яке до цього діло? - невдоволено потягаючись, пробурчала Пріора. – За своє щастя треба боротися. Я буду королевою!

- І ти готова заради цього вбити Еріда?

-  Що ти верзеш? Він мене любитиме! Мене одну, назавжди! - ось тепер вона остаточно прокинулася.

- Швидше це ти його любитимеш. Назавжди, посмертно.

- Я буду королевою! - ледве не закричала вона, і мені не залишалося нічого, як закрити їй рота долонею.

Тут звісно дуже якісна звукоізоляція, але все ж...

- Після того, як отруїш Еріда, ти будеш лише на заваді, - прошепотіла їй просто у вухо. - Перешкодою, яку усунуть за першої нагоди. Як ти не розумієш!?

-  Ти помиляєшся. Алар сказав, що це легкий приворот, ніхто не постраждає. Я просто хочу бути певна, що принц обере саме мене. Я гідна цього! Достойна кохання! - уперто стояла на своєму Пріорі. - А якщо те, що ти кажеш - правда, чому ти сама тут, прислуговуєш мені? Де докази?

- Давай сюди склянку! – простягла руку.

- Навіщо? - смикнулася було вона, але я тримала міцно.

- Будемо перевіряти!

-  Як цікаво? Май на увазі, якщо ти мене видаси, я скажу, що ти мені його й підкинула. Моє слово проти твого, - прошипіла вона невдоволено. Але ж задумалася, а отже треба додавлювати.

- Нам потрібен хтось, кого не надто шкода...

- Що!?

- Букашка якась гидка.

- Аа-а-а, ти їх маєш на увазі. Я не люблю павуків.

- Підходять, шукай, - сказала я і перша полізла під ліжко.

Якби хтось нас побачив у цей момент, то явно не зрозумів би, чому замість підготовки до балу наречена принца на пару зі своєю "помічницею" повзає по підлозі, під шафами та підвіконнями. Але знайти хоч когось виявилося не так просто, ні порошинки, ні павутинки. Натомість дізналися, що побут у замку налагоджений пречудово, хоча саме це зараз було зайвим.

Нарешті Пріора скрикнула, чи то радісно, чи то від жаху. Павук був сантиметрів десять. Навіть дивно і трохи моторошно, що ми не помічали його раніше, але нехай восьмилапий друг некромантів пробачить нас, з'явився він вкрай вдало для нас і невчасно для себе.

- Ну от зараз капнемо на нього і дізнаємося. Якщо помре – то отрута, а якщо ні – у тебе з'явиться оригінальний домашній вихованець, який щиро тебе любитиме. - Пріора з жахом подивилася на мене.

- Може, тоді пошукаємо інший варіант, який шкода трохи менше? Мишку хоча б, чи пташку? Мені ворони завжди були симпатичні, а павуки страшні, глянь як цей очима блимає.

- Згадай перший варіант. І взагалі, ми й цього ледве знайшли.

-  Гаразд. Але я сама, - не підпустила мене до дорогоцінної склянки. - Все одно не вірю, що там отрута.

  Вона вже майже піднесла руку до павука, як раптом завмерла.

- Стій, а як ми зрозуміємо, що він помер від отрути? Раптом він просто задихнеться, захлинеться?!

А павуки таке можуть? Це питання могло б стати лауреатом премії безглуздих думок перед сном, але як бути, коли стикаєшся з ним у подібній ситуації?

- Гаразд, давай бризнемо на нього спочатку водою і перевіримо. - Я поставила поруч графін.

А наступної миті сталося відразу дві речі.

- Садистки! - несподівано пролунало знизу. – Ні, з вами, звичайно, дуже цікаво, але не настільки, щоб гинути молодим. Експериментаторши теж мені, я й так можу сказати: у склянці, яку ви так необережно хочете на мене вилити, яд. Надскладний, рідкісний, дороги-и-ий, ще й з магією. Унікальна формула. Ех, все про вас розказав би кому слід, та вони й самі знають з ким зв’язалися. - скрушно змахнув лапками аж ніяк не простий, як виявилося, павучок і зник розчиняючись у повітрі, залишивши нас ошелешено переглядаються.