Глава 10

Ніхто тобі не друг, ніхто тобі не ворог,

але кожна людина тобі вчитель.

  Сократ

Пріора була на сьомому небі від щастя. Я ж подумки шила парашути для стрімкого польоту її мрій прямісінько у прірву, дуже сумніваючись, що це щастя надовго. А виявилося, треба було готувати цілком собі матеріальні шуби. Та хіба можна все передбачити?

Зима, мороз, вітер свище, здіймаючи у вись тільки-но випавший сніг. Так, кожна пора по своєму чудова, але погодьтеся, чим ближче холоди, тим частіше замість серенад і прогулянок у зоряні ночі, віддаєш перевагу гарячому чаю і тихим бесідам біля затишного каміну.

Але в нас же романтика… Виє завірюха, стоять, порипуючи, закуті в лід дерева, а ми крокуємо затягнутою інеєм стежкою на зустріч із принцом... Тим самим, якого незабаром можуть вбити, чию сестру я повинна викрасти, і який , за сумісництвом, є найкращим другом мого єдиного союзника.

Так, у таку погоду краще б як у дитинстві – на гірку. З Аліскою, з Тітом. Доббі виплавила б колію, Півон б радісно гавкав, а мама спостерігала за нами з теплою посмішкою, і поки ніхто не бачить, приймала б участь у всіх наших забавах. І не так важливо, мабуть, у якому світі. Грали б у сніжки, ліпили б смішних сніговиків, а не це все...

  Але чого немає, того немає. Радітимемо малому, може тоді й за великим справа не стане.

Ерід чекав нас біля обумовленого місця на затишному перехресті із застиглим фонтаном, і що важливо - чекав не один. Поки Пріора червоніла від компліментів, а я біліла від холоду, Вітор узяв в свої руки усе, враховуючи і мене. Ні, мене просто під руку взяв. Не настільки я ще задубіла. Але незабаром щебечуча парочка вирвалася вперед, а ми равликами поповзли позаду, поступово збільшуючи відстань і отримавши можливість поговорити.

- У мене є новини, - почав першим Вітор, поставивши довкола нас полог тиші. - Я запустив на захисний бар’єр школи заклинання-паразит. Післязавтра опівночі воно викличе збій у системі, відключивши сигналізацію та пастки. Хвилин на п'ятнадцять максимум, але цього часу твоєму братові вистачить, щоб вибратися. Я чекатиму його в глухому куті, між полігонами і сторожкою, там зручне гіллясте дерево примикає практично до самого паркану, тож він зможе перелізти самостійно. А ось куди його везти далі, це ти мені скажи.

- До столиці мали приїхати артисти, вони збиралися тут зимувати. Потрібно знайти ворожку Яану. Нехай він побуде в неї.

- Ти у ній впевнена?

- Вона одна з небагатьох у цьому світі, кому я довіряю. І це, до речі, за її підказкою я попередила Пріота про отруту на балу. Тому так. Думаю, з нею Тіт буде у безпеці. Адже вона бачить майбутнє, а хто попереджений, той озброєний.

-  Добре. Знайти її не буде проблемою. Ти більше нічого не хочеш сказати?

- Звідки ти так добре знаєш будову цієї школи?

-  Це важливо? Я в ній навчався.

- Напевно, ні... Просто цікаво. Не розумію, де ти, тринадцятирічний хлопчик, дістав таку суму на навчання...

- Хм... - він усміхнувся. – Думаю тобі після щедрості грабіжників, це проблемою не було. Але не хвилюйся, я нікого не вбивав і не грабував заради цих грошей. Мене взяли на стипендію.

- Я нічого такого не мала на увазі. Просто...

-  Я розумію. Зрештою, це справді унікальний випадок, спонтанна ініціація всіх стихій. Для мене зробили виняток. Але тобі не здається, що спогади це не головна тема на порядку денному?

- Згодна. Хоча цю історію я теж залюбки послухала б. За інших обставин, звичайно... - зітхнула непритворно. Адже правда цікаво. Мені було складно, а як тоді ще зовсім хлопчику було важко виживати одному в чужому світі? - Потрібно зв'язатися з братом і прийняти Пріота у мій рід.

-  Це так. Він на нас уже чекає. Але я хотів би спершу дізнатися, чого нам чекати від тебе. Ти ж розумієш? Я маю бути впевнений, що ти не викинеш якогось незапланованого фортеля.

Що ж, це було передбачувано. Та й загалом він правий, я ж наче бомба уповільненої дії.

- Я спробую, - не дарма ж півночі репетирувала з Доббі, поки Пріора вишивала. - Бременських музикантів дивився?

- І?

- А Гаррі Поттера? У «холодно-гаряче» грав?

- Ти можеш говорити нормально?

-  Не можу! - правда ж не можу, всю ніч вигадувала, як сказати все, не сказавши нічого, старалася, а він не цінує! Ех, образитися би зараз, але навіть цього не можна.

-  Вибач. Я тебе уважно слухаю, - наче прочитав мої думки він.

Хоча, сподіваюся, цього тут все ж таки робити не вміють…

- Тільки обіцяй не сміятися. Я і так знаю, що звучить по-дурному, - подивилася на нього уважно. Зараз головне - щоб він справді всерйоз сприйняв кожне моє слово, кожен натяк.

- Обіцяю, - сказав, а в самого вже усмішка до вух.

Гаразд, зараховано. Вважатимемо, я, як добрий вчитель під час річної контрольної, просто «не помітила».

- Тоді дивись – я зліпила сніжок – це Воландеморт, він трубадур, це ти – ще один сніжок – геніальний детектив.