Глава 8

Хто хоче – шукає спосіб,

хто не хоче – шукає причину.

Сократ

Весь вечір я провела як на голках. Прийде, чи не прийде? Хоч іди досліджуй місцевий садок на наявність ромашок, щоб внести ясність. Кілька разів мене запрошували на танець, і я старанно продовжувала грати роль милої дурненької провінціалки, просто думаючи про своє, від того постійно відповідаючи на запитання невпопад.

Що сказати? Як бути з закляттям? А раптом Вітор вирішить, що мене простіше позбутися? Хоча ні, це нелогічно, адже він повинен розуміти, якщо не буде мене, Анурх знайде іншу...

Точно! На цьому і наполягатиму. І взагалі, ще невідомо чи дозволить закляття хоч щось розповісти про можливе викрадення принцеси.

До думки про те, що нам потрібно відвідати салон пані Деніри, я підводила Магну та Пріору поступово, крок за кроком з самого першого дня. І свого досягла. На щастя салон користувався популярністю у аристократів, тому вистачило всього кількох обережних натяків, щоб гардероб для відбору Пріорі замовили найкращий, а головне - в потрібному мені місці. Ну і для мене пару суконь пошили в останній момент.

- А як нам у салон цей завтра потрапити? - задумливо пробурмотіла Доббі, озвучуючи питання, варіації рішень якого я крутила в голові протягом кількох тижнів як головоломку.

- Було б бажання, а спосіб завжди знайдеться. Ламати – не будувати.

Немає нічого більш схожого на хаос, аніж спроба навести порядок. Принаймні, саме таке враження склалося в мене, щойно я побачила збори, що розгорнулися в холі особняка.

Як повинен проходити «відбір наречених» для мене залишалося таємницею, адже крім загальних фактів мені так нічого і не пояснили. Але Пріору збирали так, ніби вона вже переїжджає до замку назовсім. Пакували сукні, кріпили валізи та скрині, що мене, якщо чесно, навіть лякало, адже з урахуванням підпростору, скільки ж там нарядів?

Моя роль при ній була чимось середнім між компаньйонкою, секретарем і служницею. Принаймні так повинні думати всі довкола. Ну, а ми з Доббі не думаємо, ми діємо. Хоча зараз найскладніше завдання лягає виключно на саламандру, а я, вже майже звично, стою осторонь, імітуючи важливу діяльність та забезпечуючи власне алібі. Перекласти щось із місця на місце, пройтися, повернутися, принести, подати. Головне, завжди на увазі, і якщо що - я ні в чому не винна.

Доббі ж, користуючись своєю тимчасовою невидимістю і легкістю (немає лиха, без добра), зависла на світильнику під стелею. Можна було звичайно відразу пробратися в одну з скринь з парадними сукнями і просто підпалити, але тоді могли виникнути питання до самих суконь і салону, а це було зовсім зайвим.

Тепер саламандра як гімнастка-акробатка висіла під самим куполом і захоплено розтискала кріплення світильника. Один паз, другий. Я спостерігала за всім цим дійством через дзеркала, яких у головному холі було достатньо. І ось розтискається третє і останнє кріплення, куля охоплюється полум'ям і мчить вниз, але під "випадковим поривом вітру" ім'я якому також Доббі, вдало приземляється прямо у купу бальних суконь, що заповнили догори одну з найбільших скринь.

- Добре горять! - у захваті вигукнула саламандра. - Ось які лапки мої золоті. Нема їм ціни!

Краса! Ти молодчинка! - підтвердила я, спостерігаючи, як яскравими райдужними іскрами горять сукні, краще за будь-які феєрверки.

А на серці як добре від зробленої витівки. Виявляється, глибоко в мені жив маленький, але дуже творчий підпалювач. І справу зробили, і настрій підняли... Собі. Можна навіть запатентувати спосіб боротьби з нудьгою.

Але всьому має бути міра. Як там належить за каноном…

- Горимо! Пожежа! - закричала я перша, показуючи на палаючі сукні. Приховуючи посмішку, що так і рветься на обличчя, хапаю вазу "намагаючись" залити вогонь водою одразу з квітами.

- Що стоїте, дурні? Гасіть! - кричала в істериці Магна на зляканих слуг.

- Плаття мої! - тільки й прошепотіла ослаблим голосом Пріора, однак в наступну мить рішуче хапаючи сусідню вазу.

Так… – примірялася до масштабу руйнування. - Думаю, вже достатньо. І поки інші гасають навкруги у пошуках води, а я підбігаю до скрині і, щільно закривши кришку, відрізаю надходження повітря. Все-таки стала в нагоді фізика, дарма я на неї рідненьку в школі намовляла.

-  Що ти робиш? - верещала на особливо високій ноті Вобла, намагаючись зрушити мене з місця.

- Гашу вогонь! Там же всі наші бальні сукні! - розкриваю скриню, в якій вже перестав гудіти вогонь, та додаю ноток паніки в голос. - Наше вбрання! Адже це кошмар! Треба щось робити! Робити щось треба!

Побачивши, що вогню більше немає, Вобла трохи заспокоїлася, а ось до Пріори дійшов весь жах ситуації.

- Я не можу бути посміховиськом! Батько не пробачить, - заявила вона, зі страхом зиркнувши на сходи, якими велично спускалася Кіосса Ар Кантор.

- У салоні такі майстрині, адже ж вони встигнуть усе виправити? Тут лише поновити пару суконь, - закинула вудку я.

- Магно, нам потрібно в салон пані Деніри! Терміново! - під поглядом матері Пріора знову перетворилася на таку собі рішучу снігову королеву. Але натяк мій вона вловила вчасно.