Найскладніше у житті - зрозуміти, який міст слід перейти, а який спалити.
Еріх М. Ремарк
У просторій залі було світло і порожньо, тільки дві фігури, що пересувалися поміж колон, виділялися в променях ранкового сонця темними силуетами. Вітор відбив черговий удар і, дивлячись на усміхнене обличчя друга, зробив обманний випад із підніжкою. Не очікуючи подібного, принц упав, швидко перекочуючись убік, з докором дивлячись на друга, що простягає руку.
- Підлий прийомчик!
- А хто сказав, що тебе намагатимуться вбити за правилами? Це життя, в ньому потрібно лише сподіватися на краще, а ось готуватись до всього. Так вже воно влаштоване.
- Ми сьогодні будемо філософствувати чи битися? — спитав Рід, підводячись на ноги.
- Я до ваших послуг, Ваша високість - з жартівливим поклоном промовив Віт, але відповісти принц не встиг.
Двері відчинилися, впускаючи захеканого хлопця з купою паперів, що буквально розвалювалися в його руках. Зігнувшись у незграбному поклоні хлопчик ледь не розсипав свою ношу, але все ж таки зберіг рівновагу, і з хвилюванням промовив коротку фразу:
- Ваша високість, владика вимагає вас до себе! З паном ді Найдом. В особистий кабінет... Терміново, - запнувшись на останньому слові, молодший секретар канцелярії владики, нарешті розпрямився і, перехопивши зручніше стопку паперів, помчав далі.
- Не шкода тобі його? — спитав Вітор, дивлячись на двері, що зачинилися.
- Я принц, - знизав плечима Ерід. - Навіть якщо тисячу разів повторю, що начхати хотів на всі ці умовності, нічого не зміниться.
- Співчуваю, - чи то жартівливо, чи серйозно промовив Віт.
- Напевно ти один. Хоча ні, сестриця і батько теж у цьому вузькому колі. Ось зараз і переконаєшся. Він рідко кличе так терміново для радісних новин тим цікавіше, навіщо знадобився ти.
Не відкладаючи, вони увійшли в лабіринти коридорів замку. Було помітно, що принц почувається тут, як риба у воді. Йому все знайоме і звичне, не дивують картини та вітражі, не затримується погляд на барвистих мозаїках. Вітору розкішне оздоблення теж було байдуже, хоч і з іншої причини, адже навіть тут ,навіть зараз нагадувала про себе специфіка його служби. Швидко крокуючи коридором, він встигав помітити кожну зручну для засідки нішу, кожен незнайомий поворот і терасу, зчитати обличчя слуг, що проходили повз безмовними тінями, і придворних, що навпроти прогулювалися неквапно і напоказ.
Віонт Ан Таллін хоч і був батьком Еріда, але завжди насамперед залишався владикою і дітей навчав того ж. Обов'язок завжди на першому місці. Тому, незважаючи на тему майбутньої розмови, про яку і Вітор, і Ерід, та й мабуть, половина Ерторана здогадувалася, він зустрічав відвідувачів у робочому кабінеті.
Єдине, що натякало на сімейну зустріч, це накритий стіл і скороминуща посмішка, що проскочила у погляді вже немолодого, але ще міцного чоловіка, коли до кімнати зайшов Ерід. Зі сторони Вітору було видно, наскільки батько пишається своїм сином, як він схвально і з любов'ю спостерігає за Рідом, коли той не дивиться. Вітор такого ніколи не мав. Рано залишившись сиротою він багато б віддав за такий погляд, але чого немає того немає. Були наставники, друзі, товариші, жінки, але з такою безумовною любов'ю на нього дивилася тільки мати, хоча зараз здається, що і цей погляд залишився десь позаду, в іншому житті.
- Ви знаєте, для чого я вас покликав, - промовив тим часом владика.
- Пом’янути моє холостяцьке життя? - зовсім невесело посміхнувся Ерід.
- Не до жартів. Ситуація серйозна, - голос владики вмить набув звичної суворості. - Те, що мій брат не відступиться, вам добре відомо. На околицях знову назрівають заворушення та паніка, а люди тим часом мають бути впевнені у завтрашньому дні. Я вважаю, тобі час визначитись з нареченою.
- Та хто ж сперечається, батьку. - Ерід байдуже хитав у руці келих із залишками янтарного вина. На мить цей маятник завмер, і принц махом його спустошив. - Я вчиню як слід. Це чудово знаєш і ти, і я, і весь світ.
- Така ціна влади... Але тобі варто зараз не журитися про долю, а зробити правильний вибір. І тебе Вітор я покликав не просто так. Зараз нам потрібно мати поруч якнайбільше вірних людей, і я прошу тебе та твою команду прибути на час балів до столиці. Більше того, я прошу, наполягаю на тому, щоб ти перебрався в замок і підібрав кандидатуру для додаткового захисту Кіани. Я боюсь, що моїй доньці теж може загрожувати небезпека.
- Чи не краще тоді відправити її кудись подалі від столиці, де можна буде забезпечити надійну охорону?
- Ніхто з Талліннів ніколи не ховався, і не ховатиметься від небезпеки, забившись у нору як щур! Вона має бути тут, – жорстко припечатав владика. Але в очах на мить майнув біль. Колись саме так, далеко від небезпеки, загинула його дружина, і він не міг допустити повторення. - Мені буде спокійніше, якщо вона буде поряд. Тому й прошу вас доглядати за нею, - додав він м'якше і навіть якось стомлено.
Продовження бесіди пройшло в нескінченних обговореннях, що і як краще організувати. Скільки охорони, скільки гостей, за ким слідкувати, кого оберігати. Кілька годин безперервних обговорень витягли з цієї трійці всі сили, тож коли за спинами Вітора та Еріда зачинилися двері, в них було лише одне бажання, яке вони поспішили втілити у життя.
- Що ж, можу привітати тебе з майбутнім одруженням? - зі співчуттям спитав Вітор, спостерігаючи за тим, як його друг наливає собі черговий келих вина. На відміну від нього сьогодні принц не обмежував себе в напоях. Сподівався напитися і забутися, що доволі вдало у нього виходило.
- Не добивай, і без того тяжко. Ось скажи, навіщо ти обрав Сіону? Невже немає інших кандидатур для захисту моєї сестри?!
- Не розумію, чим вона тебе не влаштовує? Вона розумна, надійна, чудовий цілитель, швидко реагує у складних ситуаціях та непогано володіє зброєю.
- Та в тому й річ, що вона надто мене влаштовує. Як ти не зрозумієш! Занадто «чудова», з першої зустрічі... надто. Не виходить з голови... - він схопився за голову розпатлуючи і без того розтріпане волосся. – Як, на твою думку, мені буде дивитися на неї, а одружуватися з іншою?
- Ти не казав, що все так серйозно... - Вітор поклав руку на плече друга. – І мені шкода, що я нічим не можу тобі допомогти. Але кращої кандидатури для захисту твоєї сестри нам не знайти. Так потрібно...
- Потрібно! - гірко промовив принц, підводячись з килима, на якому вони влаштували імпровізований пікнік і, похитуючись, підійшов до вікна, вдивляючись у своє каламутне відображення. –Все треба робити правильно. Знаєш, мені іноді здається, що правильно було б, якби ви мене не знайшли тоді, півроку тому. Якби замість принца ви зустріли звичайного мага Ріда без спадчини великих предків і безглуздих зобов'язань. Можливо, тоді все було б інакше…
Вітор нічого не відповів на це. Досі йому не зустрічалося дівчини, заради якої він хотів би змінити звичний спосіб життя, але від того, що він нічим не може допомогти другові на душі ставало гидко.
– Коли там перший бал?
- За чотири тижні.
- Ну ось, у нас є три тижні свободи. А потім я займу почесне місце призу у гонці за короною. І цього разу ти не відстоїшся осторонь.
- Як вам завгодно, Ваша високість, - сказав Вітор з підбадьорливою усмішкою.
- Дуже не радуйся. Ти, між іншим, теж не на останньому місці у весільній гонці. Все ж таки найкращий друг спадкоємця, та ще й владика тобі благоволіє, а сестриця і зовсім закохалася. До речі, право користуватися ілюзіями буде тільки в мене і сестри. І цього разу я дивитимусь, як ти намагаєшся відбитися від прекрасних дам та їх наполегливих матусь.
- Тобі не здається, що це надто жорстока помста?
- Що ж вдіяти. Це життя, в ньому потрібно лише сподіватися на краще, а ось готуватись до всього. Так вже воно влаштоване.