Епілог

„Все приходить до того, хто в очікуванні не сидить, склавши руки.“

-  Томас Едісон

Околиця Естола вже давно потонула в сутінках, коли в двері постукали. Вітор відірвався від паперів, зариваючись руками у волосся і потираючи очі, що почервоніли від втоми і безсонних ночей. З поверненням Гибелі корони йому катастрофічно не вистачало часу на сон. Можна було б звичайно начхати на все і махнути кудись до моря, але є один істотний мінус бути другом спадкоємця корони – занадто часто його намагаються вбити. Друга втрачати не хотілося, А тому - робота, робота і ще раз робота, тільки би знайти зрадників раніше, ніж станеться неминуче.

Цей будинок він купив лише кілька місяців тому, а спальню, здається, так і не бачив. Ні, вона є, невелика кімнатка на другому поверсі, але частіше він валився з ніг прямо тут, у власному кабінеті. Навіть довелося купити зручний диван після того, як невдало відлежав руку, заснувши прямо за столом.

Знову почувся стукіт, і Вітор поспішив до дверей. Все ж таки не так багато людей можуть прийти до нього в таку пізню годину.

- Вечір добрий, Віторе. – рішучим кроком увійшов у ледве освітлений хол Пріот, варто було йому прочинити двері. - Зовсім себе заганяв, весь будинок перетворив на кабінет. На роботі місця вже не вистачає?

У чомусь він мав рацію, прислугу Вітор наймати не хотів, прибирати ніколи і поступово всі плоскі поверхні обросли книгами та папками з документами.

- Привіт Пріот. Мені не місця, мені свободи не вистачає, ти ж знаєш…

- Це так, палковставлятелів[13] у нас достатньо. А це що за звір такий? - здивовано вигукнув старий вояка, коли в кімнату прослизнув пухнастий сірий пес.

- Та ось прибився... - пес і справді з виєм увірвався в будинок прямо через вікно невідомо як оминаючи магічний захист. Лащився скиглив, агресії не виявляв. Звичайний добродушний бродяга, хай і зі своїми дивностями. Не проганяти ж бідолаху, особливо коли й сам такий. - Іти не хоче, я й залишив. Що там за новинами?

- Вбивцю Ара Торіса так і не знайшли. Натомість знайшли на охоронцях із підземелля дуже цікаву мітку мовчання, яку неможливо зняти, не вбивши носія.

- Ясно. Підготувалися наперед. А добрі новини є? Що там з магом, якого так шукали змовники і по цій скрипачці. Артистів опитали?

- З хорошого... Діти швидко одужують, майже всім навіть вдалося зберегти дар. Про мага ні слуху, ні духу[14]. А скрипачка… З артистами майже не спілкувалася та завжди ховала обличчя, у місті про неї ніхто нічого не знає. Вона ніби взялася з «нізвідки», а потім так само зникла. Єдине, що мене переконує, у тому, що вона взагалі була це ось ці записки. - він дістав із внутрішньої кишені маленькі листочки і поклав на стіл перед Вітором.

- "Не шукайте нас, я прийду сама, як тільки з'явиться можливість. Маска" Дивне відчуття... Наче одні привиди навколо. А перед цим, ти кажеш, вона хотіла щось тобі розповісти?

- Так, причому в мене склалося враження, що це не нісенітниця, а щось справді важливе. Вона забагато знала про нас, знала, що ми шукаємо, знала, де знайти.

- А ти певен, що це не пастка? Спроба відволікти вас, щоб у цей час позбавити нас головної зачіпки вбивши Торіса?

- Не думаю, що можна бути настільки гарною актрисою. Повір, вона щиро хвилювалася за дітей, один із них, здається, був другом її брата.

- Ви розпитали дітей?

- Одразу ж, ледве вони оговталися. У кількох і справді були друзі потрібного нам віку. Наші люди все ще перевіряють усіх, хто підходить під опис, але багато документів загублені, а діти не надто балакучі. Та й сама дівчина, коли казала, що Тіт її брат, і вона повернеться, не брехала. Ти знаєш, я таке відчуваю. Не уявляю, що могло статися, що вона так різко передумала.

- Демони! Невже ніяких зачіпок?

– Знаєш… - Пріот уважно придивився на свого друга і начальника. – Я тільки зараз це зрозумів. Але тоді на вечорі вона нагадала мені тебе.

- Поспішаю тебе засмутити, але я теж сирота і я точно не маю жодної сестри.

- Я кажу не про зовнішність. Тут ви з нею навпаки як чорне та біле, повні протилежності. Але ось її манера поводитися, говорити. Ви неначе зліплені з одного тіста, тільки розфарбовані в різні кольори. - задумливо промовив Пріот.

- Щоб це не означало, це навряд чи допоможе її знайти.

- Я все ж таки думаю, вона сама нас знайде.

- Настільки впевнений у ній?

- Так. Щоб це не означало…

[13] Посилання до вислову «Вставляти палиці в колеса» (у значенні: заважати будь-кому в його справі)

[14] Зник безвісти.

***

Дорогі читачі, кінець – це завжди початок чогось нового. Але цю історію зарано завершувати, адже попереду найцікавіше! І, повірте, друга частина дилогії "Грань" не змусить довго на себе чекати.

Зізнаюся чесно, сама я з величезним нетерпінням жду кожен ваш відгук і коментар. Вам це може здатися дрібницею, але саме це дає мені зрозуміти, що мої безсонні ночі мають сенс і витрачені недаремно. Отже, як ви читаєте мої книги, так і я читаю можливо саме ваші слова подяки в моменти, коли хочеться опустити руки.

Це надихає... Тому вже за кілька днів я почну викладати ще один короткий любовний роман, мій подарунок вам до дня закоханих...

«Чортеня, на ім'я Ангел» - добра і легка, трохи наївна, але кумедна історія про кохання, казка в сучасних реаліях, яка, я сподіваюся, зможе привнести у ваше життя трохи позитиву. )))

Ваш автор

Майя Молчанова

П’яте лютого 2024 року.

PS.

Візуалізацію героїв та подій книги можна подивитися на моїй сторінці в інстаграм.)

https://instagram.com/maya_molchanova_?igshid=YTQwZjQ0NmI0OA==